Як активістка змусила всіх продавчинь «Екомаркету» розмовляти українською

Виявляється, навести лад в супермаркеті під силу одній людині.

«Екомаркет», 30 грудня:

Попросила касира обслужити мене українською. У відповідь почула, що вона «нє обязана». Спробувала пояснити, що таки зобов’язана.

Розмова тривала хвилин п’ять. Я — з напругою в голосі, касирка — з обуренням, бо вона вважає, що «обязана тільки мамє с папой, а укрАінскава вона не знає, не вміє і нє обязана».

Я сказала, що я не в Челябінську і не в Самарі, щоб слухати її російську; що подам до суду, що вона втратить роботу, а Екомаркет заплатить за цю пригоду великі гроші, — і далі свої торби збирала мовчки.

Касирка, підтримана колегою з сусідньої каси, натомість так розійшлася, що спину їй не було. Я відійшла до пакувального столика, і вже звідти чула, що я «нєнормальная», «псіхічька» , «прі чьом тут Чєлябінск і Данбас» і т.ін. Хоча — підкреслюю — я не сказала жодного грубого слова і не здіймала лементу.

Вдома я подзвонила на гарячу лінію Екомаркету. Сказала, що в нас відкрили новий магазин, що він мені подобається і я хочу бути постійним клієнтом. А тоді спокійно й детально переповіла свою пригоду, назвала ім’я та прізвище касирки й попередила, що, коли справу не вияснять, — подам до суду.

Мені сказали: згідно з правилами, відповідь я отримаю телефоном протягом трьох днів. Зайшло на свято. Ніхто не відповів.

Минуло 4 дні. Я знов пішла в Екомаркет. «Моєї» касирки того дня не було. На іншій касі, інша, на таке саме тихе моє прохання відповіла: «Я нє умєю по укрАински». Я ще раз попросила, але вона вдавала, що вже не чує мене. Я тихо сказала: «Добре, навчитеся».

Ця, на відміну від першої, розмовляла ввічливо і на прощання навіть побажала мені «Харошева вєчєра!».

Читайте також:
Магрицька розповіла, як змусила касирку «Ощадбанку»
спілкуватись українською мовою

Вдома я знов подзвонила на гарячу лінію «Екомаркету», знов назвала прізвище касира і сказала, що й досі нема відповіді на перше моє звернення.

Відповіді нема, люди, й досі. Сьогодні вже 12 січня. А події були 30 грудня та 3 січня.

Але вчора я зайшла в Екомаркет. Побачила мою першу касирку і, внутрішньо зібравшись, звичайно, пішла з торбинкою на її касу. Черга була величенька. Коли переді мною лишалося троє покупців, я прислУхалася до розмови. І що я почула!

Від каси — правильною, гарною і такою милозвучною, що хоч на радіо її веди чи став до ілюстрування правил орфоепії — лунає: — Добрий вечір! Вам пакет потрібен? … трам-пам-пам… — З вас стільки-то. Ось ваша решта. До побачення. Гарного вечора!

А покупець відповідав російською.

Мені просто заціпило.

Але те саме повторилося з наступним, а потім ще з одним покупцем. Я слухала її мову. Там жодного русизму, жодного акценту, навіть натяку на акцент. Навіть в тому вузькому лексичному полі чути було, що ця мова в її устах звучить не штучно — це жива мова, це її рідна мова. І жодного разу вона не перейшла до російськомовного покупця на російську.

І це була та сама моя перша касирка. Та сама, котра, «нє будєт» обслуговувати українською, бо «нє знает, нє умеет и не обязана».

Я «построїла» один маленький «Екомаркет». Я радію, бо він тільки-но місяць, як відкрився, і лиш почав вибудовувати свій стиль роботи. А поряд школа — і діти бігають сюди зграйками. І от тепер українська на всіх касах «за замовчуванням». І лагідно.

Але радість моя блякне, коли думаю про ту касирку.

Що з цими людьми діється? Таке враження, що їм пороблено.

Оксана Кротюк