Чому справа ділянки матері Пеліпаса у лісі на "Маяку" повернута Вищим спецсудом на новий розгляд до районного суду

Раніше ми писали про те, що 10.02.2016 року Вищій спеціалізований суд у столиці задовольнив касаційну скаргу Коржовської І.Г. та ПЕЛІПАС І.Ш. (матері земельного «латифундиста» Олексія Пеліпаса) по одній з ділянок лісового урочища (яку раніше вже було повернуто у власність держави), та надіслав справу на новий розгляд у суд першої інстанції. Сам суд був скорий. Скаржники та їх адвокат не прийшли. Третю особу (від громадськості) в цій справі — Деревянко І.А. — взагалі не було запрошено.

Сьогодні на сайті «Судова влада України» зїявилося пояснення прес-секретаря Апеляційного суду щодо цього рішення:

«Ухвалою касаційної інстанції скасовані рішення суду першої та апеляційної інстанції щодо земельної ділянки в урочищі «Жовтневе» (відомому місцевим мешканцям як «Маяк»), оскільки ініціатор позову оформив його неналежним чином».

«У жовтні 2014 року прокурор Корабельного району м. Миколаєва звернувся (в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації, Державного підприємства «Миколаївське лісове господарство») до суду із позовом до Миколаївської міської ради, Коржовської І.Г. та Пеліпас І.Ш. про визнання незаконними та скасування рішень, визнання договору та державного акта недійсними та скасування рішень, визнання договору та державного акта недійсними та витребування ділянки із незаконного володіння.

Рішенням Корабельного районного суду м. Миколаєва від 06 липня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 24 вересня 2015 року, позов задоволено.

Визнано незаконним та скасовано пункти рішення Миколаївської міськради № 38/30 від 01 жовтня 2009 року та № 47/51 від 25 червня 2010 року, якими набувачам була виділена спірна земельна ділянка.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 01 вересня 2010 року, укладений між Коржовською І.Г. та Пеліпас І.Ш, а також державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 611624 від 22 грудня 2010 року, виданий Пеліпас І.Ш.

Витребувано із чужого незаконного володіння останнього набувача земельну спірну ділянку та повернуто її державі в особі Миколаївської обласної державної адміністрації з передачею у постійне користування ДП «Миколаївське лісове господарство».

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 лютого 2016 року зазначені рішення та ухвалу скасовано з підстав порушення судами першої та апеляційної інстанцій процесуальних норм.

З аналізу ухвали касаційної інстанції можна зробити висновок про те, що у значній мірі такі порушення викликанні неналежним оформленням позову особою, яка його ініціювала.

Зокрема, ініціатор позову не надав належних та допустимих доказів тому, що саме Миколаївська обласна державна адміністрація та Державне підприємство «Миколаївське лісове господарство» є належними позивачами по справі та, що спірна земельна ділянка віднесена до земель Державного підприємства «Миколаївське лісове господарство» і не входить до складу земель міста Миколаєва;

Крім того, прокурор вважав, що позов слід вирішувати без застосування позовної давності, яку слід рахувати з дня, коли про порушення стало відомо прокуратурі. Між тим, як на думку касаційної інстанції, судам слід виходити з загальних засад цивільного законодавства про позовну давність, у зв’язку з чим встановлювати початок її перебігу; причини пропуску звернення з позовом, якщо позовна давність вже спливла; наявність підстав для її поновлення.

Не є однозначним, як на думку Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, обраний прокурором спосіб захисту порушеного права держави на земельну ділянку. Так, за його правовою позицією, право особи, яка вважає себе власником спірного майна, не підлягають захистові шляхом задоволення позову до добросовісного набувача з використанням правового механізму, установленого ст. ст. 215, 216 ЦК України. Такий захист можливий лише шляхом задоволення віндикаційного позову, якщо є підстави, передбачені ст. 388 ЦК України, які дають право витребувати майно у добросовісного набувача.

Разом з цим, як на думку суду касаційної інстанції, слід враховувати правову позицію, викладену в п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», щодо того, що вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред’явлена тільки стороні недійсного правочину і ч. 1 ст. 216 ЦК України не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі.

Суди першої та апеляційної інстанції по більшості не могли виправити такі недоліки у судових засіданнях, оскільки пов’язані межами позовних вимог, які можуть бути змінені лише позивачем.

З наведених підстав судові рішення суду першої та апеляційної інстанції були скасовані, а справа повернута на новий розгляд до районного суду», — повідомила прес-секретар Апеляційного суду.

Нагадаємо, ми писали: Активісти київського цивільного корпусу «Азов» перед Вищим спецсудом у столиці зробили свій внесок у справу щодо лісу «Маяк»