Історія народу пишеться не тільки в підручниках, але й у назвах вулиць. Декомунізація по-миколаївськи

Про топоніміку та про топоніми

Необхідність перейменування вулиць, провулків, парків, і т. п. появилася тепер у зв’язку із рішенням Верховної Ради України про заборону комуністичної та націонал-соціалістичної ідеології та її символів. Правда, це питання піднімала громадськість Миколаєва раніше, але місцеве керівництво часто відзначаюсь позицією – не лізь поперед батька в пекло. Завжди оглядалось, бо приймати сміливі рішення не були притаманні їй.

Поясненням географічних назв займається наука топоніміка, це окремий розділ лінгвістичної науки ономастики. Коли я ставив запитання студентам «Що все має?», то рідко хто зразу здогадувався. Виявляється, що все дуже просто: все має назву. «Споконвіку було слово…» записано в одному із Євангелій. Слово несе інформацію. В даному випадку це історія, і географія, і лінгвістика.

Відомий сучасний лінгвіст К.Тищенко розглядає історію слова в широкому контексті історії народу й народів. Археологія в такому випадку оперує матеріальними доказами. А там, де матеріальні артефакти вже зникли (згоріли, згнили і т.п.) то залишилася назва, яка може багато чого розказати про події, загалом життя суспільства, народу певного періоду, тобто слово залишилось єдиним аргументом у доведенні певної ідеї. Тому так важно бути освіченим, знати мови багатьох народів, предків, що проживали в даній місцевості.

Географічні назви появилися досить давно, мабуть, тоді, коли у людей виникла практична необхідність орієнтуватися у подорожах, взаєминах із сусідами, при всякій нагоді передавати інформацію іншим людям. Тому назви річок, озер, шляхів, долин, гір, населених пунктів ніколи не давалися випадково, хоч здавалося б, що це відбувалося стихійно. То ж переконуємося, що беззмістовних топонімів немає. Якщо поглянути на карту України, чи інших країн, то побачимо, що є самі різноманітні географічні назви, одні зрозумілі пересічному громадянину, інші — загадкові, які пристосувалися до нашої мови (не тільки сучасної, але й давньої). Люди за багато тисячоліть мігрували у зв’язку зі змінами клімату, війнами, або з інших причин, але не зникали безслідно. Історики стверджують, що процес життя народу – безперервний. Після міграції, чи загибелі племен, залишалися деякі предмети, звичаї, елементи обрядів, що зафіксовані у назвах.

Про топоніми Миколаївщини є спеціальні лінгвістичні дослідження. Найбільш відомі автори – Горпинич В., Лобода В., Масенко Л., Добровольський. Про назви вулиць та їх історію писали: Крючков Ю., Жадько В.

Ким і як було названо наше місто відомо всім. Із заснуванням верфі на Інгулі розростався населений пункт, виростали будинки малі й великі, планувалися вулиці. Виникла потреба їх називати, давати імена. Слід нагадати, що у 18 ст. тільки починається писатися історія Російської імперії. Петро Перший примусив науковців її створити. Бо європейські держави уже мали свої писані історії. Перша робота була написана Татіщевим В. Катерина Друга хизувалася своєю величчю, та возвеличувала свою державу, вона ж мала контакти з європейськими діячами, листувалася із самим Вольтером, то не гоже було не мати своєї «великої історії». Тому створена нею комісія, що працювала більше десяти років, зібрала майже всі літописи Київської Русі, переписала по-своєму, а оригінали знищила. Ось тут видно, що культура, література Росії розвивається під великим впливом європейських традицій. Це дуже помітно у найменуваннях населених пунктів нових, завойованих земель.

А Причорномор’я і Крим були завойовані за наказом імператриці. То ж не випадково, що її фаворит Потьомкін Г. так догодив їй. Новим містам Причорномор’я, як і багатьом в іншій місцевості Росії, даються назви з європейськими коріннями, таким чином долучивши відсталу у всіх відношеннях імперію до прогресивної Європи. Звичайно, є чимало цікавих назв міст й інших географічних об’єктів. Але не обійшлося без курйозів. Наприклад місто Херсон аж ніяк не пов’язане з Херсонесом. Не подобалась тюркська назва Хаджибей, а раніше була слов’янська, тобто українська назва, перейменувала на європейський зразок Одеса, та записано російською з двома СС, що характерно для запозиченої лексики в російській (читай московській) мові.

У Миколаєві перші назви вулиць виникли в 30-ті роки 19 ст., а у 80-ті були вже юридично затверджені. Є тут і народні назви, що віддзеркалюють природні ознаки. На зразок європейських традицій виникли назви вулиць іменні, на честь видатних державних діячів, військових, або чиновників. Деякі названі на честь історичних подій. Значна частина вулиць названа за ознаками розселення робітників різних цехів верфі. Наприклад: Плотницька, Кузнечна, Конопатна та ін. Тут яскраво відбито практичну сферу життя миколаївців. А Воєнні, Продольні, Поперечні, Слобідські в певній мірі називають географічне розташування поселень. Деякі мікрорайони міста мають народну назву – Водопій, Піски, Ліски та ін.

У 20-му ст. двічі міняються назви вулиць Миколаєва. Це вже пов’язано з революційними змінами життя, подіями, більшовицькими ідеями. Старі, історичні назви замінюються новими іменами державних діячів комуністичної держави СРСР.

У другій половині 20-го ст. відбулися корективи у топоніміці міста. Доповнилась вона новими героями. Такі зміни відбувалися по-диктаторськи, ніхто не питав миколаївців, чи згодні вони з перейменуванням їх вулиць. Правда у ЗМІ появлялись повідомлення: «На прохання народу партія рішила», або «Вы работайте, партия за вас думает». Тому в народній пам’яті залишалися назви Сінна, Глазенапівська, 3-я Слобідська та ін. Чи були люди байдужі з такими перемінами? Риторичне питання. Протестувати, сперечатися ніхто не посмів, бо його могли б звинуватити у підриві совєцької влади, чи комуністичної ідеології. І якщо не посадили б у буцегарню, чи не вислали до білих ведмедів, то все рівно попав би у чорний список неблагонадійних. Так формується байдужість до громадського, культурного життя, все рівно нічого не зміниш. Аби ковбаса була дешева, а там хоч чортом називай. Ті, що були байдужими до духовного життя є й тепер, вони думають шлунком, шукають тільки вигоди матеріальні. Питання історії краю, міста їх не цікавлять. Менталітет змінюється не у всіх громадян. Думаю, значна частина громадян з активною суспільною позицією намагається нагадати владі, що живе в новій державі Україна, за Конституцією вона має право на управління суспільним життям.

Час змінився. Появились перші ознаки демократії, влада вже намагається питати у миколаївців їхньої думки. Суспільно активні, патріотично свідомі є й сьогодні. Тому виконання Закону про декомунізацію та Закону про вшанування героїв, які боролися за незалежність України активізується.

Міська Рада створила Топонімічну комісію, яка мала б вирішити питання перейменування вулиць Миколаєва, що носять комуністичні символи до кінця листопада ц. р. Громадськість міста не байдужа цих змін і пропонує владі свої ідеї. Недавно була дискусія на засіданні Міської Ради з громадськими організаціями. Прийшли до висновки, аби не впасти у крайнощі, що завжди мають негативні наслідки. Головне, потрібно виважено обговорити це складне питання, не забути, що ми живемо в українському місті Миколаїв із своєю історією, культурою. То ж не будемо байдужими, підключаймося до дискусії. Адже історія народу, держави, міста пишеться не тільки в підручниках, а на вулицях, майданах міста.

Хотілося б застерегти комісію Міської Ради, що у назвах вулиць відбивається культура міста, і ті, що нічого не читають, дивляться лише телевізор, хоч би у назвах узнали його історію. Та інколи трапляються недолугі перекладачі з російської на українську назв, що не відповідають правилам мови. Наприклад вулицю Мельничную переклали як Млинну. Це не від «Блінная», а від слова млин, мельник. Грамотніше було б – Млинова. Тай тільки одне прізвище якогось із діячів історії, чи політиків не завжди пізнаванне. Наприклад, вул.. Крилова. Якого? Чи вул. Образцова, чи Бутоми. Тоді водій маршрутки не запитував би, чи виходите на Бутомах. Борис Бутома – суднобудівник, міністр СРСР. Думаю, що не слід економити на словах, а обов’язково додавати до прізвища його професію, чи громадську діяльність. Наприклад: корабел, винахідник, лікар, спортсмен і т. п.

Крім того, не слід захоплюватися нейтральними назвами, такими як Весняна, Абрикосова, Кабельтова та ін. Такі назви не відбивають ні географічного положення, ні історії, ні культури. Абстрактні назви, такі як проспект Любові, вул. Правди (а була вул. Газети Правди) теж не додають об’єктивності історичного чи культурного змісту.

То ж потрібно було об’явити конкурс на назви найголовніших вулиць, проспектів, площ, а потім хай комісія враховує думку жителів – приймає, чи відкидає. В комісії повинні бути фахівці – історики, філологи, краєзнавці патріотично свідомі люди.

Леонід Дудюк, кандидат філологічних наук

Нагадаємо: «Корабелів.Інфо» повідомляли: Принять участие в обсуждении новых названий улиц николаевцам предлагают в Интернете