Викачуванням зерна разом з міліцією займались і місцеві активісти. Миколаївщина у роки голодомору. Очима істориків, мовою документів
Завдяки Закону «Про доступ до архівів репресивних органів комуністичного режиму 1917-1991рр» історико-просвітницька секція Вітовського Українського Товариства мала змогу поповнити власні архіви інформацією про події того часу і пропонує увазі читачів маловідомі факти більшовицьких злочинів проти людяності на Миколаївщині і у Жовтневому та Миколаївському районах зокрема.
В ході наших досліджень виявилося, що тема голодомору тісно переплітається з прийнятим ВР Законом про декомунізацію. Багато назв вулиць наших міст і сіл ще й досі носять імена «героїв», котрі грабували селян і прирікали наш народ на страшну голодну смерть. Колективізація як провісник голодомору у 1930 році сягнула своєї кульмінації. В багатьох селах Жовтневщини та Богоявленського куща — конфіскації, виселення, репресії та залякування населення стали щоденним явищем. Ось протокол зборів щодо виселення родин заможних селян:
1 лютого 1930 р.
Слухали: Перегляд списків куркульських господарств Миколаївського району, яких необхідно виселити за межі Миколаївського округу.
Постановили: За межі округу виселити:
по Богоявленській сільраді – 12 куркульських господарств;
по Бармашовській сільраді – 30 куркульських господарств;
по Тернівській сільраді – 18 куркульських господарств.
Разом 239 куркульських господарств.
Голова. Секретар.
Зверніть увагу, що по Бармашовській сільраді виселяють більше господарств, ніж у Богоявленську та Тернівці, хоч останні є набагато більшими від Бармашового. Час вигнання людей з хат – лютий місяць.
В одному з протоколів засідання бюро партосередку при колгоспі ім. Сталіна Пересадівської сільради Жовтневого району зазначалось, що, станом на 18 квітня 1933 року, в колгоспі перебувало на громадському харчуванні 1845 осіб, однак продовольчих ресурсів було тільки на два дні; хворих від недоїдання – 390 колгоспників, тільки у березні-квітні сталось понад 100 смертних випадків.
Протокол зборів с. Пересадівка Жовтневого району
Крім органів ГПУ та міліції викачуванням зерна займались бригади з місцевих активістів, яких в народі називали «буксирами». Ці бригади обходили кожну хату у пошуках зерна. За переховування зерна або хліба карали розстрілом з конфіскацією майна, а за наявності пом’якшуючих обставин – позбавленням волі не менше як на 10 років з конфіскацією майна (сумнозвісний «закон про п’ять колосків»).
Зі спогадів Катерини Харламенко, уродженки села Пересадівка Жовтневого району 1925 р.н. (записано у 1998 р):
«У 1932 році восени, бригада «буксирів» перевернула все у нашому дворі – шукали зерно, довгими металевими щупами проколювали землю у садку та на городі. Винесли з комори усе зерно. Головний «буксир» забрав навіть вузлик пшона, котрий мама заховала у печі. Коли підводи з активістами рушили з двору заплакана мама пригорнула нас із сестричкою до себе і каже: Дітки біжіть, просіть щоб дяді віддали хоча б той вузлик пшона бо умремо з голоду. Ми бігли всід за возами через усе село і просили віддати пшоно, плакали і просили. Нарешті чоловік у військовій формі витягнув нишком вузлик з підводи тицьнув його нам у руки і тихо прошепотів — беріть поки старший не бачить» .
Бригада «буксирів» — активістів, котрі конфісковували
зерно у селян (Арбузинський район)
У селах, охоплених голодом, на залізничних станціях, в елеваторах
під охороною міліції зберігалися тисячі пудів хліба, від причалів Миколаївського торгівельного порту відходили до інших країн пароплави з зерном. Але більшовики, безжалісно пограбувавши селян під час хлібозаготівельної кампанії 1932-1933 рр., прирекли їх на вимирання.
За приблизними даними, у населених пунктах сучасної Миколаївської області загинули від голодної смерті близько 500 000 осіб.
Щоденник голодомору Нестора Білоуса за 1932 – 1933 рр.
Зі спогадів Дмитра Шавокіна, уродженця с. Засілля (Бармашове) Жовтневого району 1921 р.н. (записано у 1998 р.):
«Не вірте байкам , що ніби 1932 був неурожайним роком. Урожай був гарний, підводами і машинами зерно везли на Миколаївський елеватор. Вивозити не встигали, зерно пріло і псувалося, гниле зерно висипали у ставок – щоб людям не дісталося».
Так, восени того ж 1932 р. на станції Грейгове доведені до відчаю голодні селяни вчинили напад на зернові склади «Заготзерно».
Нагадаю, що з лютого 1933р. увесь Жовтневий район був занесений на «Чорну дошку».
Чорні дошки БОГОЯВЛЕНСЬКА (Фото)
У доповіді Миколаївського міськкому КП(б)У за 1932 р. читаємо:
«Про перебіг хлібозаготівель» … «За те, що партосередок с.Матвіївки не зумів по-більшовицьки мобілізувати колгоспний бідняцько-середняцький актив на справжню боротьбу за цілковите виконання плану хлібозаготівель, по опортуністичному поставився до хлібозаготівель, наслідком якого на 10.01.32 р. план виконано на 81,1% з пшениці, секретаря партосередку Клімент’єва з партії виключити, партосередок розпустити, а справу про перебування членів цього осередку передати до МКК. Зобов’язати голів сільських рад оштрафувати артіль «День врожаю» В.-Кутської с/ради, «Майбутність» Галицинівської с/ради, «Новий шлях» Тернівської с/ради за невиконання завдань з хлібоздачі грошима в розмірі ринкової вартості недовиконаної частини зобов’язань цих колгоспів…»
…«Запропонувати головам с/рад Варварівської, В.-Кутської, Костянтинівської, Пересадівської, Широкобалківської негайно оштрафувати одноосібні господарства, що не виконали завдання з хлібозаготівель, до 3-кратного розміру ринкової вартості недовиконаної частини зобов’язань».
Такі постанови були вироком для господарств, бо у них за штрафи забирали усе збіжжя і прирікали на голодну смерть мешканців цих сіл.
ГПУшники з конфіскованим у селян зерном.
Старожили пригадують давню сумну народну пісеньку, складену в той жорстокий час:
«Стережися, бабо, буксир іде, вповноважений веде.
Буксир ходить попід хати, щоб у людей хліб забрати.
Буксир весь хліб забирає, хай люд з голоду вмирає.
Де буксир господарює, все село почує: там і крики, і плачі,
і виття собаче».
Читаєму одну з телеграм до редакції газети «Шлях індустріалізації»:
«ГОЛОДУЄМО!!! Повідомляємо всі Миколаївські організації, що члени комуни ім. Леніна Тернівської сільради дуже голодують, вже 4 дні як не бачать навіть крихти хліба. Просимо Миколаївські організації звернути на це увагу та дати негайно допомогу. 7.03.1933 р. Члени комуни».
Померлі від голоду діти
Взимку 1933 р. люди, позбавлені будь-якої їжі, стали помирати масово. Якщо у Богоявленську, який був занесений на «чорну дошку» у липні 1933 р., люди якось спасалися дешевою тюлькою, то іншим селам Жовтневого району не так пощастило.
Свідки Голодомору розповідають про випадки, коли доведені до відчаю селяни їли тіла своїх чи сусідських померлих дітей.
«Канібалізм сягнув межі, коли радянський уряд… почав друкувати плакати з такою пересторогою: «Їсти власних дітей – це варварство», — пишуть угорські дослідники Аґнес Варді та Стівен Варді з Дюкейнського університету.
Звернімо увагу на карту Української Соціалістичної Республіки, на котрій виділені області, охоплені голодом. Показово, що території України, котрі в той час входили до складу Румунії – (Буковина і Бесарабія) не голодували, так само території, котрі входили до складу Польщі – (Галичина та Волинь) також не знали голоду. Отже радянські міфи про ніби–то неврожай в Україні не витримують жодної критики.
карта України 1933р з позначенням областей розповсюдження голоду.
З березня 1933 р. смертність стала масовою майже всюди. Органи ГПУ реєстрували численні випадки людоїдства й трупоїдства. Прагнучи врятувати від голодної смерті хоч дітей, селяни везли їх до міст і залишали в установах, лікарнях, на вулицях. Беззахисні діти нерідко ставали здобиччю канібалів. За міліцейськими даними карних справ того часу, за людоїдство під час Голодомору засудили понад 2500 людей.
Своєї кульмінації голодомор досяг у літку 1933, коли з’явилися перші овочі, фрукти, ягоди. Виснажені голодом люди вже не могли чинити опору різноманітним інфекційним хворобам.
Вилучення насіннєвого фонду в рахунок виконання хлібозаготівельного плану створило нову проблему. Треба було готуватись до сівби але в колгоспах (Одеської обл. до якої входив тоді Жовтневий район) було лише 12% потрібної кількості насіння.
вантажні автомобілі навантажені реквізованим у селян хлібом.
Архівні документи зберегли інформацію про загальну кількість населення, яке нестерпно голодувало. Так, навесні 33-го на території сучасної Миколаївщини голод охопив більше 70 відсотків населення. В листах під грифом «цілком таємно» керівників держави, керівників обласного рівня до ЦК КПУ за травень 33-го року повідомлялось про смертність в окремих селах, яка сягала від 450 до 600 осіб. Поіменні списки померлих від голоду селян, відтворені краєзнавцями та активістами Асоціації дослідників голодоморів в Україні, це вже не статистика, це загальнонаціональна трагедія.
Голодомор. Всього лиш тільки слово,
Але волосся піднімається з чола.
І постаті голодних й очманілих
Неначе йдуть до нас із небуття.
Кістляві руки тягнуться до хліба,
Уста шепочуть: «Боже, не вини…»
І сотнями лягають у могили
Мого народу дочки та сини
Голодомор. Московське лихоліття.
Це розпачу та відчаю набат.
Вінок терновий і петля на шиї,
Якими наділив нас «старший брат «
Історики і демографи сперечаються навколо кількості жертв голодомору, виголошуючи різні дані від 3 до 10 мільйонів. Найвірогідніше, враховуючи матеріали перепису населення 37-го року, втрати населення внаслідок повного фізичного виснаження, тифу, кишково-шлункових отруєнь, канібалізму, репресій, самогубств на грунті розладу психіки та соціального колапсу, жертви становили близько 7 мільйонів чоловік на теренах України.
Євреї за голокост, котрий стався через 10 років після голодомору отримали від Німеччини усі компенсації за мертвих із розрахунку по 100 тис ам. доларів за жертву і зараз Ізраїль вимагає ще й компенсації за страждання живих. Коли ж і ми, українці, виставимо рахунок Москві за всі страшні кривди, які вона завдала нашому народу?
В останню суботу листопада в Україні традиційно згадуємо трагічні події голодомору 1932-1933 рр. Не дамо загасити свічу пам’яті. Вічний покій нашим невинно убієнним землякам та наша світла пам’ять.
Використана література:
1. Голод-геноцид 1932-1933 років на території Миколаївщини: погляди істориків, очевидців, архівні матеріали (до 70-річчя трагедії). – Миколаїв: Вид-во МДГУ ім. П.Могили, 2003. (Рекомендовано МОН України як навчальний посібник для студентів ВНЗ. Лист №14/182-1776 від 31.10.2003).
2. Акопян В.Г,Вашкевич В.М,Злочевська М.О,Марчук С.С, Трагедія століття : голодомор1932 – 33 рр на Миколаївщині /Миколаївська обл . державна адміністрація ; Редакційна колегія обл. книги науково- документальної серії видання 2Реабілітовані історією» — Миколаїв ; Видавництво МДГУ ім. П. Могили,2003 – 472 с.)
3. Шитюк М, Бахтін А. Південна Україна : колективізація і голод (1929 – 1933 роки ). Миколаїв : Аскел , 2007 – 512 с.
4. Масові політичні репресії на Миколаївщині в 20-30-ті роки ХХ століття // Реабілітовані історією. У 27 т. Миколаївська область. – Кн.1. – Київ – Миколаїв: Світогляд, 2005. – С.10-106.
5 . Касьяновський В. А. – «Богоявленськ і його околиці». (Історико- краєзнавчі нариси)- Сімферополь; «Таврида» 2012р.
6. Архівно-кримінальна справа І.К. Піскорського, жителя с. Воскресенське Миколаївського району Одеської області. 27 грудня 1932 р. ………………169
7. Зайцев Ю . «Дівчата з Бармашового» / Реабілітовані історією. Миколаївська обл. Кн 1-5./
8. «Нестор –Літописець голодомору « /Щоденник Нестора Микитовича Білоуса / « Історична Правда». (Фотодокументи).
Підготував В. Мних
(голова історико-просвітницької секції
Вітовського Українського Товариства)
