День без оплесків в ДЦ, або «Пряме попадання» в успішний іспит

Вже вдруге вихованці-випускники Дитячого Центру (ДЦ) позашкільної роботи Корабельного району складали екзамен з власного хобі, котре цілком може стати фахом у майбутньому. Іспит мав дещо іншу форму ніж у звичайних навчальних закладах: хоч для журналістів він проходив цілком стандартно, зате випускники інших гуртків мали змогу продемонструвати свої вже майже професійні вміння на академконцерті. Відрізнялись творчі екзамени й тим, що на них вчувалось значно менше напруження, ніж на шкільних, та й прокидатись рано не потрібно було: всього лише заглянути на півгодинки в давно вже знайомий кабінет та, впевнено дивлячись в очі екзаменаторам, викласти ті усталені канони, без яких неможливе твоє захоплення.

Екзамени обожнюють понеділки, і 25 травня не стало виключенням: журналістам призначено окремо від інших гуртківців, о 15.00. Чинно розкладені в три ряди білети: всього десять, і в них по два питання. Взагалі-то, я закінчую лише 10-й клас, але мені й Даші Безрученко ( ми ровесниці) дістались особливі привілеї: керівник гуртка «Школа журналістики» Марія Борисівна Полупанова давно вже готувала нас до того, що ми складатимемо екзамен разом із випускницями Яною Абдрафіковою, Аліною Величко та Лізою Нагірняк. Їм взагалі в цей день довелось складно, адже дівчата зранку ще й складали ДПА в школі! Словом, нелегка вона, доля одинадцятикласника… Та зараз часу позіхати не було: продумували відповіді у голові, робили собі якісь помітки.

Продемонструвати свою журналістську впертість першою випало Аліні: взагалі-то, Т.Г. Турчак, директор ДЦ, дозволила їй не складати іспит (адже дівчина стала призеркою в номінації «Літературна робота» Міжнародного фестивалю «Прес-весна на Дніпрових схилах»), але Аліна була непохитною в прагненні показати свої журналістські знання. У своїй відповіді дівчині довелось висвітлювати більш абстрактні питання: про соціальну позицію журналіста, засади його професії. При цьому Аліна доречно цитувала Ліну Костенко, розповідала довго, але сповна показала свою обізнаність.

Наступною була Ліза Нагірняк, яка повинна була пов’язати ілюстрацію із журналістським матеріалом, факти із художнім словом, і теж справилась із поставленою задачею. А виступ Яни Абдрафікової ще раз довів, що для журналіста не існує мовних бар’єрів, і в ДЦ ще й реалізується свобода слова, адже дівчина відповідала російською (і це цілком природно, адже Яна навчається в російськомовній школі). Їй довелось зосередитись на культурі мови для журналіста та розкрити головні цілі та задачі такого журналістського жанру, як інтерв’ю.

Даша Безрученко описувала аналітичні жанри журналістики (до речі, вони розкривають життєву сутність набагато глибше, аніж інформаційні, на чому Даша теж зосередила увагу), і знову-таки вдалася до міркувань з приводу моральних і соціальних функцій журналіста: їй трапилось розповісти про етику журналістського «Я». Правило ж «останньої літери в алфавіті» юних журналісток було сьогодні застосовуване саме до мене: із небувалою спокійністю та незворушністю я розповідала, як працювати над репортажем, створювати нариси та замальовки. Результат не забарився: всі ми отримали п’ятірки (у випадку чого, система в ДЦ п’ятибальна!), нас привітали з успішним складанням іспиту й обіцяли неодмінно вручити на днях свідоцтва випускників ДЦ, що засвідчували б нашу готовність працювати в найрізноманітніших журналістських жанрах.

На черзі був уже згадуваний академічний концерт у малій залі ДЦ: викладачі із нетерпінням та хвилюванням чекали на виступи своїх вихованців, а випускники напружено крутили в руках музичні інструменти або схвильовано поправляли складки на сукнях. Навіть ведучі (дівчата із гуртка «Організаторів дозвілля» — Діана Месхія та Вікторія Мельниченко) складали іспит: самі написали сценарій і мали тепер продемонструвати своє вміння триматися на сцені.

Досить швидко своїми привітними усмішками театралки перенесли глядачів на острів під назвою Гітара (до речі, це їх авторський острів), тобто оголосили, що першими показуватимуть свої уміння хлопці із ансамблю гітаристів (керівник О.В. Купріков). У виконанні Сергія Денисюка, Дмитра Ткаченка та Андрія Канарша ми почули по дві композиції, здебільшого класичних, складних, як то кажуть, із «переборами» струн. Особливо запам’яталась відома рок-пісня «Numb», яку виконував Дмитро, адже у супроводі гітари вона звучала незвично. Новиною для мене стало й те,що на академконцерті не прийнято аплодувати: як на мене, всі хлопці заслуговували на оплески.

Виступи музикантів продовжувалися. Віктор Косенко із ансамблю духових інструментів (керівник — С.Д. Денькович) занадто перехвилювався, та дарма: струни теж не завжди слухались гітаристів! А далі «духовики» вже набирали обертів: тепер вихованці не ансамблю, а оркестру (керівник — Р.В. Мордовцев) демонстрували своє вміння грати на музичних інструментах.

Після виступу Олександра Медвєдєва та Івана Пушняка я дійшла висновку, що в усіх музикантів (будь то гітаристи із «подругою своєю семиструнною» чи любителі повітряних коливань в трубі) є спільна особливість: притупувати ногою в такт музичному інструменту. І хоч вони не виконували іспанського танцю, як вихованка танцювального гуртка Тетяна Лаптінова (керівник — І.А. Білявська), таке «притопування» виглядало цілком доречно, адже допомагало хлопцям зосередитись.

Так-так, залишились ще «денс-шопівці» («Денс-Шоп» — назва танцювального гуртка). Тетяні зголосились допомогти три інших танцівниці: дівчата вдягнули червоні та срібні сукні із довгими мереживними спідницями, але найбільше увагу привертали черевички кольору ганчірки іспанського тореадора, адже танець навіть чимось нагадував чечітку: на таких чітких ритмах і «прямому попаданні» в музику він був побудований. Дивлячись на грацію дівчат у танці, на їх довгі ноги, я тільки подумала: «Нічого, зате я майже готовий журналіст…»

…Що ж, вважаю, що й академконцерт пройшов цілком успішно, що й танцюристка, й музиканти отримають свої заслужені сертифікати. Взагалі ж, бути випускником напрочуд відповідально, а бути випускником закладу творчого, такого як ДЦ, відповідальніше вдвічі. Адже не факт, що вам знадобиться в реальному часі й реальних умовах інтегральне обчислення, зате практичні знання, отримані з урахуванням майбутньої професії, вже точно стануть вам у нагоді в дорослому житті.

Віка Кудряшова,
вихованка гуртка «Школа журналістики»,
учениця ЗОШ №1