Я. Абдрафікова: «Мова кожного народу - неповторна і своя»

Автор: Яна Абдрафікова,
учениця школи №43

21 лютого відзначили Міжнародний день рідної мови. Він був проголошений Генеральною конференцією ЮНЕСКО (резолюція 30-ї сесії ЮНЕСКО) у 1999 р. і відзначається кожен рік, починаючи з лютого 2000 р.

«Мова зникає не тому, що її не вчать інші, а тому, що нею не говорять ті, хто її знає» (Х.Арце)

Чи знаєте ви історію своєї мови: як вона виникла, як розвивалася? Через що довелося пройти не одному поколінню людей, щоб виникла та мова, на якій ми можемо вільно спілкуватися? Мова-це одне з багатьох див, створених людьми. Вона — душа народу, його історія. Знання мови народу, серед якого ти живеш,- ознака, приналежності її носія до нього. Знання рідної мови – культурний обов’язок кожного з нас.

Доля української мови — то є водночас й доля української держави, й нації. Давайте об’єктивно згадаємо, який тернистий шлях подолала наша українська мова.

За російської імперії української мови «не было, нет и быть не могло», за радянської доби вона визнавалась, але як молодша сестра. Українська мова завжди утискалася, і безліч діячів російської науки намагалися доказати її штучність. Були заборонені україномовні твори, вистави, закривалися українські школи «Просвіти», наукові та культурні об’єднання,спілки, громади. Культурні діячі (І.Франко, П.Куліш,М.Коцюбинскій,О.Довженко і інші) завжди знаходилися під пильним наглядом влади. Так звану «малоросійської» мову централізовано бойкотували, навішували на носіїв мови ярлики провінціалів, вважали їх другосортними.

Емський указ 1876 року «Забороняв ввозити українські книги з-за кордону, підписувати українські тексти під нотами, грати українські вистави» — тим не менш книги все одно друкувалися, підпільно, таємно, але переписувалися і передавалися із рук в руки, вистави все одно гастролювали по невеличким містечкам і нагадували місцевим мешканцям про їх рідну мову та історію, музики так само продовжували грати українські пісні, під загрозою бути заарештованими.

Валуєвський указ 1863 року свідчив, що «ніякої особливої малоросійської мови не було, немає і бути не може, […] наріччя їхнє, що його вживає простий народ, є та сама російська мова, тільки зіпсована впливом на неї Польщі». Під впливом цього указу у першій половині 19 століття по другу-третю третину 20 століття інтенсивно проходила централізована русифікація суспільства.

Але не зважаючи на усе це були підпільні організації, школи, самописні видання українською мовою. Люди відстоювали своє право на гідне існування й незалежність. 300 років наша мова мала на собі тиск мови руської — як взаємозв’язок, так і витіснення водночас.

Інколи навіть руські діячі культури, поети, такі як Г.Ахматова(Горенко), В.Маяковський, О.Блок та інші захоплювалися українською мовою. Зокрема російського історика і таємного радника імператора Миколи ІІ, Василя Осиповича Ключевського запитали на якій мові розмовляли у Київській Русі, на що він відповів: «Безумовно з тим наріччям, яким користуються малороси, тобто на українській».

Усю свою важку долю українська мова ввібрала в себе віршами Т.Г.Шевченко, І.Я.Франка, Л.Українки, творами М.Коцюбинського, В.Стуса, П.Куліша, О.Довженка та багатьох інших письменників і поетів.

Мова наша дуже багата, запашна, співуча, гнучка, милозвучна, сповнена музики і квіткових пахощів. Прислухайтесь,хіба це не гарно звучить «у віконце заглянула панна сонце»; українська мова посідає друге місце у світі по милозвучності. Наша мова звучить далеко за межами країни. По усьому світі є безліч українських діаспор, починаючи від Росії, Білорусії, Молдови, Китаю, та закінчуючи Америкою, Австралією та Африкою. Люди усіх країн світу захоплюються нашою мовою, її звучанням та красою. Нею можна висловити найскладніші думки, найтонші почуття і переживання, передати враження про побачене, почуте, прочитане.

Тим не менш російська мова залишила достатній відбиток на населенні, що проживає на території України. Вживання російської мови не утворює бар’єру для розуміння носіям мови української. І навпаки. В Україні існують міста та інші населені пункти, мешканці яких – двомоні, і обидві мови компактно (у рівній мірі) використовуються і сприймаються. Обидві мови однаково цінні, культурно багаті, мають багато спільного, спільні корені, близьку історію й однакові права.

«Кто не знает чужих языков, не знает ничего о своем» (Иоганн Вольфганг фон Гете)

«Россия – великая держава, обладающая богатой историей и, как писал И.С. Тургенев, «великим, могучим русским языком». «И действительно, еще Карл Пятый, римский император, говаривал, что испанским языком — с богом, французским — с друзьями, немецким — с неприятелем, итальянским — с женским полом говорить прилично. Но если бы он российскому языку был обучен, то, конечно, к тому добавил бы, что им со всеми оными же говорить прилично, так как нашел бы в нем великолепие испанского, живость французского, крепость немецкого, нежность итальянского, сверх того богатство и сильную в изображениях краткость греческого и латинского языков» (М.В.Ломоносов).

В русском языке очень много заимствованных из других языков слов. От этого порой встречаются столь причудливые выражения, что, кажется,что русский язык и за всю жизнь никогда не выучишь. Но одной личности это почти что удалось. И ею оказался небезызвестный нам Владимир Иванович Даль, который полжизни положил на составление самого знаменитого словаря. А ведь он делал это не сидя дома. Владимир Иванович путешествовал по стране и общался с разными людьми разных профессий,попутно чиркая заметки на бумаге. Самое важное то, что он составлял свой словарь уже будучи слабым и неспособным писать.

Но в современной речи все чаще и чаще употребляются не исконно русские, а иностранные,заимствованные или же исковерканные слова. Следуя модным тенденциям, современные люди начинают вытеснять родной язык, все больше отдавая предпочтения иностранным или искусственно созданным. Среди более пяти тысяч существующих сегодня языков, русский занимает одно из ведущих мест. На нем издают свои документы всемирные организации, такие как ООН, его используют на различных симпозиумах, конференциях, сборах. Российским языком владеет огромная часть населения земного шара, ведь его красотой, могуществом и точностью выражений нельзя не восхищаться.

Каждый уважающий себя человек должен гордиться своим языком. И задача будущего поколения — сохранять свой язык в первоначальном и чистом виде, и не дать ему исчезнуть вовсе.

«Усі ми любимо нашу співучу та дзвінку українську мову. Та це аж ніяк не означає, що нам є чужими чи далекими мови інших народів» (П. Тичина)

Рідна мова не менш цінна, ніж всякі корисні копалини, її не можна купити або продати, нею можна тільки пишатися і захоплюватися.

Тому немає сенсу створювати між цими двома мовами конфлікт. Адже мова кожного народу неповторна і своя, і російська не є винятком. Для кожного з нас рідною є та мова, на якій ми спілкуємося, думаємо, мріємо. І немає сенсу, яка саме буде ця мова — чи то російська, чи українська, чи німецька.

Далеко не кожен мешканець України інтерпретує себе росіянином тільки тому, що він вживає російську мову, нерідко,- навіть навпаки. Російська мова вільно використовується не теренах нашої батьківщини, у багатьох її куточках, і відносяться до цього, як правило, толерантно. До недавніх пір ніхто не перешкоджав відкриттю російськомовних шкіл, організацій, об’єднань.

А що ж трапилося зараз? Чому ми так люто почали зневажати російську мову та усіх, хто на ній говорить? Адже це не є правильно! Яка різниця, хто на якій мові спілкується? Головне-щоб ми розуміли один одного, і байдуже, хто ми є-білоруси, українці, греки, росіяни. Усі ми боролися колись за свою рідну мову, відстоювали її, захищали від нападників. Ми пронесли усе це у наших душах.

І в кожного з нас своя особлива та неповторна мова, зі своєю багатою історією та своїми традиціями. І ми повинні поважати це. Бо усі ми — люди і повинні толерантно ставитися до вибору кожного з нас. Ми, українці, завжди славилися як привітний та гостинний народ. То чому ж зараз ми не можемо так само привітно віднестися до вибору мови? Я частіше спілкуюся на російській, а багато хто з моїх друзів розмовляє українською. Але ми не ставимо жодних мовних бар’єрів між собою, і чудово розуміємо один одного.

Я гадаю, що варто пройнятись увагою до слів відомого російського поета, щирого друга українців Леоніда Вишеславського, який ще за радянських часів писав: «Я певен, що знання української мови безмежно збагатить кожну російську людину, яка проживає в Україні». І він, як на мне, мав рацію. Наша країна багатонаціональна, але більшість населення-це українці та росіяни. Тому ж давайте будемо толерантними, і гідно сприйматимемо вибір кожного з нас. Байдуже, як спілкуватися-на російській чи українській, головне — завжди розуміти і підтримувати один одного.

«Мова — втілення думки. Що багатша думка, то багатша мова. Любімо ïï, вивчаймо ïï, розвиваймо ïï! Борімося за красу мови, за правильність мови, за доступність мови, за багатство мови…» (Максим Рильський)