Д. Безрученко: "Чи здатні люди в наш час на такий жертовний вчинок?"

29 січня Україна відзначила
День пам’яті героїв Крут

Бій під Крутами…Чергова кривава сторінка української історії. Черговий приклад дивовижної самопожертви нашого народу.

«Шкодувати київських мешканців нема чого, вони терпіли гайдамаків – нехай знають нас і одержать відплату. Жодного жалю! Кров’ю заплатять вони нам. Якщо треба, то каменя на камені не залишимо», – таким був рішучий настрій петроградського Раднаркому, коли в середині січня 1918-ого року він розгорнув повномасштабний військовий наступ проти Української Народної Республіки.

Триста молодих хлопців-студентів проти шеститисячної більшовицької армії…

Так, цей бій закінчився поразкою для українських загонів, але назавжди залишився в пам’яті людей як прояв героїзму нашої молоді… 
Залишився? І чи здатні люди в наш час на такий жертовний вчинок?

Ось як вважають учні Миколаївської гімназії №3:

Аліна Величко:

— На жаль, я не знала про цю подію. Я б так однозначно не змогла, а ось вчинок цих людей особисто для мене йде тільки під знаком плюс, адже я розумію і знаходжу підтвердження, що молоді люди – можливо, навіть мої однолітки, з легкістю могли наважитись на захист своєї землі. Не з точки зору географії — для них земля — це саме те поняття святої Батьківщини, межі якої простягаються далеко за кордонами фгп.

Олег Бурлака:

— Я знаю цю історію…. Саме тому я і хотів піти на смолоскипну ходу… Тоді студенти просто організувалися і втримували станцію. А через невміння командувати вони при відступі потрапили у засідку червоних, і були вбиті…

Для мене це черговий символ незланмості духу нашого народу. Це в котре підтверджує той факт, що наша нація є найсміливіша у світі. Історія має бути повчальна для усієї молоді, яка косить під патріотів… Студенство, звичайні хлопці, які бачили гвинтівки тільки на макетах, об’єдналися і втримали позиції.

Чи зміг би я? Думаю, так…. Або хоча б намагався допомогти своїй армії. І допомогти не морально, а фізично. Тобто якби були сформовані підрозділи — я б пішов. Звичайно, що ситуації наразі різні. Що тоді ворог був не десь за 200 км. Ворог тоді підходив до самого Києва, майже впритул. Чи повторив би я їхній вчинок, не знаю. Але я хоча б постарався це зробити. Я б не сидів сиднем. Аби була лишень можливість допомогти…

Деніс Лук’яненко:

— Цей героїчний вчинок змушує мене вірити, що існують люди, яким не байдуже майбутне нашої країни. Молодь, яка думає не лише про своє майбутне, а й про майбутне друзів та рідних. Цей історичний факт — чудовий приклад для молодого покоління…Думаю, я не зміг би, як герої Крут.

Людмила Йосипівна Маханьковська, вчитель історії в Миколаївській гімназії №3:

— Битва під Крутами — це дійсно приклад щирого патріотизму і сили духа української молоді, що були присутні у нього в усі віки. Я вважаю правильним вшановувати пам’ять про героїв – це має послугувати гарним прикладом для молодого покоління, особливо в такий важкий для всіх нас час.

Щодо мене, я, на жаль, не знала про цей епізод в історії нашого народу, і мені соромно. Багато що змінилося з того часу, але, думаю, ця особливість характеру українців — боротьба до останнього за своє — нікуди не ділася. Наш народ просто не вміє терпіти та чекати на кращі часи, не може мовчки підкоритися ворогу – занадто багато йому довелося терпіти на своєму віку. Давайте згадаємо про всіх тих, хто загинув у бою під Крутами. Наші герої варті того, щоб про них пам’ятали.

Даша Безрученко,
вихованка гуртка «Школа журналістики»,
учениця Миколаївської гімназії №3.