К.Черемнова: "За мрію потрібно боротись"

-інакша мрія, усім народом-

Напевно, варто було б написати про якусь інакшу мрію, про те, як я йду до неї, як долаю перешкоди, як тримаюсь вірного шляху. Напевно варто було б написати більше про навчання та майбутню професію, про досвід та його здобуття.

Напевно, в моєму випадку варто було б писати про мрію стати журналістом, чи мрію просто знайти своє місце у цьому світі. Але ні. Не хочу. Не бажаю. Немає на це натхнення.

Сьогодні в мене інакша мрія. Сьогодні лише вона стоїть попереду.

Згадала один зі своїх творів, згадала і зрозуміла, що саме він розповість про ту ціль, до якої зараз ми повинні усі разом крокувати.

Це наша спільна мрія. Мрія, за яку варто боротись усім народом!

-сам твір, колись писалось у потязі-

«Великий чорний потяг. Тягне. Везе. Сьогодні не час для довгих роздумів. Не час. Сьогодні від кожного з нас вимагається найбільша змобілізованість.

Потяг чорний. Змобілізованість треба. Змобілізованість треба від того, що потяг чорний. Плететься стогоном з Півдня на Захід, везучи біль і нестерпність близької війни. Поля за вікнами слабо-брудних вагонів плачуть скрученим колоссям. Скрученим не від гарячого сонця, а від брехні, жорстокості та підлості, пролитої на землю у кількості, зависокій, більшій, чим завжди.

Так – чим завжди. Загалом, землі звикли частково отримувати почергового ляпаса від того чи іншого гнобителя.

Ну добре. Закінчу загальність фраз. Відпущу те, що на душі, і те, що діється навкруги. Їду. Їду у тому ж вагоні. Не додому. Їду з рідного Миколаєва до Львова. На навчання. А вдома… Вдома залишається родина, близькі знайомі і дорогі серцю друзі. Дехто поїхали до інших міст. А ще… А ще там — він. Найбільший дарунок на рівні життя. Зовсім на інших навчаннях — військових. Потім – Схід.

Чорний вагон плететься і мариться розмовами про війну, «братів», «не братів», державу та її правління. Повен військових та п’яних дядьків одночасно. А піді мною хвора бабуся. Усе сіре, марке й болюче. Серце крається. Лише мале дитя біжить і ласкавим Божим «привіт» робить обличчя усміхненим.

Чорний вагон не завжди буде таким. Незабаром усе стане на свої місця. Принаймні, у це вірю і не припинятиму вірити. Незабаром потяг стане потягом і везтиме людей від справи до справи, від відпочинку до діла, від мами до чоловіка. Незабаром. А поки що тягне. І все одно, куди. Куди б не тягнув – тягне стурбовано і зі сльозами на очах. Очах моїх, очах їхніх, очах залізного вагону.

Сьогодні треба змобілізованість сил і наснаги, бажання зробити якомога якісніше та результативніше. У всякій добрій справі. У всякому хорошому починанні. Від найменшого до найбільшого. Потрібно. Разом – сильні. Зібрані – діючі. І з молитвою в охороні.

Чорний потяг освітлиться. Бабуся не хворітиме. Дядьки не питимуть. Військові стануть живою гордістю, і те саме дитя пробігатиме, Божою ласкою промовляючи «дякую за життя». Потяг їхатиме землею. Землею, повною колосся любові, надії та миру».

-боротись до кінця-

Хочу бачити, знати, відчувати – потяг світлий, земля щаслива. Моя мрія. Наша мрія. Боротись до кінця.