"Свобода закута в солдатські шинелі, а ми, українці, як завжди – веселі"… Мешканців Корабельного питали про запах свободи України

Ми розплачуємось за сніжно-білі Новий рік та Різдво мокрими чоботами, брудним одягом, що оббризканий таксистом-«шумахером», який ганяє по калюжам Корабельного. Ми відбулися легким розчаруванням від того, що знову почались сірі будні і закінчились святкові клопоти, тому вимушені подивитись в обличчя реальності.

А реальність ця пахне поки що не весною, а порохом, і «цвіте» солдатськими шинелями ось уже другий рік поспіль. Над Україною неначе нависли грозові хмари, вчувається запах грози, а тому близької розв’язки. І тут не треба бути синоптиком, бо як би не гриміло, як би ми не жахались від цього грому, рано чи пізно він виллється освіжаючим, благодатним дощем, що напоїть нашу спраглу землю, простелить веселку від одного края неба до іншого. Хто його зна, може, та веселка стане довгоочікуваним містком, що поєднає славне козацьке минуле з майбутньою свободою?

Та я — не Ванга, політологи — не Нострадамуси. Однак, оглядаючись на славну українську історію, ми можемо припустити перспективний сценарій її розвитку.

Очевидно, та лінія, по якій з’єднувались дві половинки одного цілого — Захід і Схід — виявилася неміцною, розклеїлась знову. Хоч майже сторіччя тому назад, переживши жахіття Першої світової війни, ополячені й зрусифіковані українці взялись за руки, утворивши ланцюг соборності. 1919 рік, вони рвуться до свободи, але абсолютно не вміють нею користуватися.

2015-ий. Все так само: рвемось, але ще більше — балакаємо. Чому ж не побалакати з користю?

Отже, який запах має свобода України? І взагалі, ця свобода — реальність чи міф? Респонденти зітхають у відповідь на це філософське питання, але все ж «віддають данину» моєму невеликому опитуванню.

Наталя Петрівна Сидорова, учитель фізики ЗОШ №1:

«Напевно, раніше запах свободи України визначався спортивними перемогами та досягненнями. А зараз хотілось би дихати саме цим запахом свободи, але він наповнився гіркотою у зв’язку з подіями, що відбуваються в країні. Але свобода України — не міф, я вірю, що вона стане реальністю».

Ірина Миколаївна Бондаренко, вчитель географії ЗОШ №1:

«Щодо запаху не знаю, але ця свобода точно має свої кольори. Червоний — пролитої за волю і незалежність крові, зелений — колір надії, сподівань на краще. Звичайно, свобода — це реальність, і її зернини обов’язково проростуть. Адже українці постійно прагнули до волі та боролися за неї, але, на жаль, мало її мали».

Анастасія Ільїна, учениця 10-Б класу ЗОШ №1:

«Свобода має свіжий запах моря. (Чи не натякає респондент на водні багатства Криму? – авт.) Вона точно стане реальністю, бо на нашій землі живе гарний народ, який боровся і буде боротись за свою незалежність. Разом нас багато — нас не подолати!»

Валерія Дячук, учениця 10-Б класу ЗОШ №1:

«Я не можу сказати однозначно, який запах має свобода України: її аромат — для кожного свій. Для мене свобода пахне радістю, чимось піднесеним, здійсненням мрій. Україна дуже довго виборювала свою незалежність і продовжує її виборювати, але така свобода вимагає жертв. Тільки разом ми зможемо пройти через усі страждання та перешкоди і тоді насолодитись довгоочікуваним запахом свободи, яка, звичайно ж, стане реальністю».

Андріана Денькович, учениця 10-Б класу ЗОШ №1:

«Запах свободи зовсім затьмарила складна політична ситуація в Україні. Бо коли ми вдихнемо свободу на повні груди, ми відразу відчуємо полегшення, наче разом звалились і вантаж з плечей, і камінь з душі. Однак, не дивлячись на складнощі, в Україні знаходяться справжні патріоти, яким небайдуже до долі своєї країни і які роблять все можливе, щоб її свобода стала реальністю. І вони точно зможуть довести розпочате діло до кінця й не зупиняться на своєму шляху, врешті, не пошкодують віддати своє життя за те, щоб їх діти жили не в підвалах, а в мирі та злагоді».

Опитування виходить «половинчастим». До речі, як і стан України. Чому? Бо деякі респонденти відповідають, дивлячись в очі, а з ким не вдалося побачитись — в режимі «онлайн».

Юлія Тищенко, студентка першого курсу МДУ ім.Сухомлинського:

«На мою думку, свобода України має свіжий запах. Це запах жита, це аромат свіжої води, це чисті помисли, це інші люди, інша влада. Я вірю, що завдяки нашому єднанню, силі духу українського народу в недалекому майбутньому ми зможемо відчути цей запах, запах свободи, яка, звісно ж, стане реальністю!»

Дар’я Єремейчук, учениця 10-А класу ЗОШ №1:

«На мою думку, свобода України — не лише реальність, а й майбутнє нашої держави. Українцям притаманний винятковий козацький дух, який не дає можливості здатися та підкоритися труднощам життя. Запах свободи — запах дерев’яної булави Хмельницького, або запах паперу, на якому творилися революційні шедеври Шевченка. Запах — це згадка, це пам’ять, тому для мене він асоціюється з гетьманськими часами незалежної України».

Олена Петрівна Некротюк, фармацевт, завідуюча аптекою:

«Запах свободи України — запах чистого повітря, квітучих каштанів, широких ланів, свіжоскошеної трави… І ця свобода — реальність, але така реальність, до якої нам потрібно йти ще довго».

Марія Борисівна Полупанова, керівник гуртка «Школа журналістики»:

«З моєї точки зору, свобода України – реальність, і ніде від неї не дітися. Але така реальність, що не кожному нашому сусідові до вподоби. Та то їх справа. 

Гірше те, що у самій нашій державі не кожен її громадянин щиро бажає свободи своїй Україні. То, вважаю, — страшніший ворог, аніж зовнішній.

Що стосується запаху, то це запах рідного дому. Бо він тонкий і завжди з тобою, він має безліч відтінків. Зараз домінує запах і колір крові тих ріднесеньких хлопчиків, котрі воюють. Але мої діти кажуть, що вони й тепер чують через густий запах крові запах хліба — вічний аромат України, Європейської житниці. В тому і наша перспектива.

Ще свобода має запах сусідів на лавці біля під’їзду. Вони не на кухні пошепки, а прямо тут, на вулиці, вголос одна одній переповідають байки про політиків, про Президента. А я йду повз них, балакучих, і посміхаюсь. І ніяких думок у підсвідомості. Потім зітхаю, що цього вже не побачить моя мама, котра так і прожила, постійно боячись за себе, дітей, онуків: А якщо хтось щось не те скаже і на них донесуть?!»

Час зараз інший, та й демократичний начебто. Та коли ми вже навчимось користуватись цією демократією? Коли ми вже дорвемось до омріяної свободи? 
Дай відповідь на ці питання у першу чергу собі, свідомий українцю, 22 січня —
в День Соборності українських земель.

Вікторія Кудряшова