“Такі можливості не усюди й знайдеш”, - випускниця школи №1 про свій “поштовх” при виборі майбутньої професії

У Миколаївській загальноосвітній школі №1 імені Олега Ольжича, що знаходиться в Корабельному районі нашого міста, вже майже як 20 років існує газета «Шкільні Литаври».

Я як випускниця цієї школи не можу не акцентувати увагу на такому величезному аспекті розвитку учнів, що відзначився зокрема й на мені.

Що означає для мене газета? Що я здобула разом із нею? Що стало причиною і наслідком мого друку в «Шкільних Литаврах»?..

Насправді, на ці питання можна відповідати довго і дуже красиво, але я впевнена, що це все одно не зможе описати справжній вплив та дійсну суть і користь, яку я отримала від того, що в Рідній Школі мала величезну і одну з найпрекрасніших можливостей всебічного розвитку – газету.

Отже, якщо починати з питання ЧОМУ, то відповідь буде досить короткою: я люблю писати, мені подобається інформувати людей, я вважаю за потрібне нести учнівську думку та розвивати школу, життя в ній не лише зі сторони навчання, а й загалом – всебічно – можна сказати. Почалось усе з невеличких віршиків, відгуків, заміток, закінчилось — аналітичними статтями, інтерв’ю та репортажем. «Шкільні Литаври» дали можливість побачити свої роботи та втілити їх у невеличку свою реальність журналіста.

Така практика є великим подарунком, адже, дійсно, не в усіх школах газета займає високу позицію, не завжди можна побачити таке серйозне ставлення до друку. І навіть коли дехто говорить, що шкільна преса не є актуальною чи популярною, він глибоко помиляється.

Це великий поштовх для юних зацікавлених дітей, адже у них з’являється можливість з чогось почати і хоча б десь себе спробувати. Так учень росте, розуміє свої помилки, усвідомлює: займатись далі цим, чи все-таки — це не «його душі» справа.

Таким чином я впевнено можу сказати, що шкільна газета багато чого дала мені і багато в чому навчила, була своєрідним поштовхом, хоча інколи я і сама цього не розуміла.

Але, певна річ, говорячи про плюси, не можна забувати й про мінуси, які у свою чергу для того й знаходять, щоб потім потрохи знищувати.

Як на мене, головною проблемою шкільної газети являється незацікавленість у ній самими учнями. Пишуть та читають шкільну пресу окремі групки людей, коли насправді вона повинна являтись джерелом інформації та своєрідного відпочинку для всіх. Ясна справа – кожен може жалітись і говорити якою «не такою» і «сякою» є газета, але першим ділом варто пам’ятати – перед тим як засудити — запропонуй щось своє. Отже – передовою ціллю повинно бути, як і завжди було, інформування, а другою – інші газетні функції (включаючи й розважальну), саме які і повинні координувати учні, роблячи газету цікавою для самих себе, щоб потім, як то кажуть, не скаржитись на інших.

«Шкільні Литаври» — це, перш за все, показник всебічного виховання у Рідній Школі, можливість, яку вона дає усім учням, щоб розвиватися та знаходити себе, бути інформованими та зацікавленими у шкільному (і не тільки) житті. Саме це повинен зрозуміти кожен, адже, у свою чергу, не можу не запевнити, що газета справді зіграла одну з провідних ролей у виборі бажаної професії (а це журналіст).

У будь-якому разі, газета – не лише для тих, хто збирається пов’язати своє майбутнє із роботою ЗМІ, вона є певною площиною, підґрунтям для росту таких важливих життєвих умінь, як правильне мовлення, хист до чіткого й переконливого написання і багато іншого.

І останнє – хочу подякувати усім, хто працює над газетою, усім вчителям, редакторам, звичайно, директору. Справа, яку ви робите є набагато вагомішою, чим здається. Спасибі вам!

Дорогі учні Рідної Першої, оцінюйте дані вам можливості, а вони досить великі (такі не усюди й знайдеш), а от як їх використати – діло ваших умів, сердець і рук!

Як висновок, хочеться наголосити, що надання подібних можливостей у навчальних закладах є дуже актуальним, цінним та потрібним у наш час. Медіа, ЗМІ були і залишаються незмінною частиною нашого життя, а от як ними користуватися або як брати у них участь, на жаль, знає не кожен. Зважаючи на такі випадки, коли шкільним медіа не надають особливої уваги чи, можливо, коли педагогічний колектив не підтримує ініціатив та бажань учнів до створення подібних проектів, коли газета є занедбаною або зовсім нецікавою, виникає велике бажання змінити дану ситуацію. І це можна зробити. Це залежить від кожного, хто може і хоче.

Катерина Черемнова

Нагадаємо, ми писали: 

«Юнкори з Корабельного — переможці Міжнародного конкурсу шкільних медіа»

«Школа №1 ім О.Ольжича випустила 30 юнаків і дівчат, у тому числі —
4 медалістів«