“Останній дзвоник – незабутнє свято. Радісне й водночас сумне”, - педагогічний колектив школи №49
Усміхається весело травень,
Бо скінчилась навчальна пора,
І зібралась на дзвоник останній
Вся весела шкільна дітвора
У травні, коли розквітають яскраві квіти і дзвенить пташиний спів, теплий весняний вітер приносить до нас свято Останнього дзвоника.
Останній дзвоник – це чудова шкільна традиція, яку не можна нічим замінити. Це свято радісне й водночас сумне. Радісне, бо закінчився навчальний рік. Попереду — чудові літні канікули. А сумне, бо востаннє зайшов на лінійку випускний, найстарший клас Миколаївської загальноосвітньої школи №49.
Шкільні роки — це найсвітліша, найбезтурботніша пора у житті. Іншої такої не буде, бо життя дасть кожному свої уроки, у нього свої закони, свої круті віражі, свої пороги, через які не кожному переступити, яких не кожному здолати, а школа — це той час, коли все легко, все можливо.
Ростуть діти, дорослішають із класу в клас. Ще тільки зустрів їх шкільний поріг — маленьких, наляканих новим і невідомим, а вже ось вони — випускники, стоять на цьому ж таки порозі — дорослі, гарні, веселі і трохи сумні через розлуку, яка скоро настане. Випускники завжди мріють про доросле життя, а сьогодні воно перед вами вже відкрите. Ви можете обирати свій шлях. Цей день дійсно сповнений сонячного тепла, веселих посмішок друзів.
І хочеться Вам побажати, дорослим-дітям, щастя і радості, успіхів і перемог. Хай святкова лінійка, остання лінійка у шкільному житті, запам’ятається вам світлою, радісною, а рушник, який дарують батьки, хай буде оберегом.
Так завжди було в Україні, що в довгу дорогу мати дарувала рушник, а дорога в самостійне життя найдовша, то коли ж, як не зараз, подарувати вишитий рушник дитині, щоб стелилась ця дорога легко і радісно, щоб був він оберегом у цьому складному світі!
Хай Вам щастить!
Педагогічний колектив МЗОШ № 49
