«Щасливий той, хто щасливий на своїй землі». Ліцеїстка з Корабельного взяла інтерв'ю в Оксани Білозір
Українці здавна славилися своїм співом. Варто лише згадати про Марусю Чурай, як в голові одразу ж спливає «Ой, не ходи, Грицю» чи «Засвіт встали козаченьки».
Що й казати про сучасних виконавців, тематика творчості яких сягає незвіданих далей, а фанати готові порвати один одного на шматки за останній білет на концерт улюбленого співака.
Мені пощастило зустрітися з народною артисткою України, міністром культури, туризму та мистецтва України за часів Віктора Ющенка – Оксаною Володимирівною Білозір.
Як зізналася миколаївським глядачам на своєму концерті відома співачка, у Миколаєві – «морських воротах України» – вона не була близько 10 років. За цей час встигла відвідати всі континенти земної кулі, тож немає тепер такого місця на планеті, куди б не ступала українська тендітна ніжка на високому підборі.
Згадавши про подорожі, Оксана Володимирівна додає: «Українці – то лелеки, які народжуються та виростають на рідній землі, а потім багато хто з них відлітає в теплі краї шукати кращої долі». Після цього звучить лірична пісня «Лелеки», а за нею — ще душевніша — «Історія одного кохання». Ця «Історія» лунала на замовлення команди «Епіцентру«, що була присутня у залі. Коли поважний (у костюмі, при краватці) чоловік з цієї команди виніс на сцену величезний кошик квітів і подарував їх Оксані Володимирівні, вона розповіла, що в 2013-му році мережа будівельних гіпермаркетів «Епіцентр» святкує свій 10-річний ювілей, а з власниками мережі Галиною та Олександром Гереги співачка давно дружить сім’ями і дуже дорожить цією дружбою.
Не можна не згадати про надзвичайну щирість артистки, коли вона спустилась вниз у зал, запросила розгубленого чоловіка танцювати, тиснула людям руки та цілувала в щоки…
Легкий смуток промайнув на її обличчі під час спогадів про війну: «Я — учасниця бойових дій в Афганістані — мені було чітко зрозуміло, що я повинна стати для бійців мотивацією вижити: якщо співачка на війні, значить, не все так страшно». Саме в Афганістані Оксана Білозір почула від воїнів українську народну пісню «Ой, зелене жито, зелене», яку сама тепер найчастіше співає на замовлення глядачів.
Наприкінці зустрічі звучали запальні композиції «Святкова» (або «Святкова забава», як кажуть у Львові) та «Україночка», проспівана разом з глядачами (самих маленьких з них навіть на сцену запросили).
Закінчивши концерт, солістка пішла за лаштунки, але пригоди охочих отримати автограф тільки починались. Я, в складі групки людей, терпляче чекала, поки стомлена Оксана Володимирівна підпише всі листівки та плакати, щоб поставити їй кілька запитань. На щастя, мені знову поталанило, тож хочу поділитися:
– 14 жовтня Україна відзначатиме Свято Покрови. Особисто Ви маєте якісь плани на цей день?
– Знаєте, саме на Покрову 4 роки тому народилася моя внучка Анна-Марія. Ми побудували на її честь капличку, де і відправимо Службу Божу, а потім відсвяткуємо в сімейному колі.
– Про життя більшості зірок можна дізнатися з їх сторінок у соціальних мережах. А Ви маєте акаунти?
– Так, звісно. Я зареєстрована на Facebook, причому пару років тому, коли лише освоювалась, проводила за комп’ютером безліч часу. Це надзвичайно затягує. Потім поступово привчала себе, ставила таймер на 1,5-2 години, не більше.
– Львів, де Ви отримали освіту – унікальне місто! Що Ви можете порадити відвідати там?
– Справа в тому, що я вже 20 років мешкаю у Києві, але прекрасно пам’ятаю будь-який куточок міста, де вчилася. Львів – то місто європейського стандарту. Тут можна ходити кожною вулицею, відвідувати храми та церкви, кафе, що відрізняються одне від одного, ресторани й музеї. До речі, в аптеці-музеї на Друкарській, 2 є баночка з «залізним вином», яка дісталась нам від монахів 11-го століття. Ви не уявляєте, як ці ліки підвищують імунітет, 1 кг чорної ікри в порівнянні замало буде! Також варто відвідати Ратушу та прогулятися Старим містом взагалі. Традицією українців все частіше стає їздити до Львова на Різдво, Новий рік і Великдень, щоб просто насолодитися атмосферою.
– Які слова Ви обрали собі за життєвий девіз?
– «Щасливий той, хто щасливий на своїй землі».
Щаслива була і я, коли вирішила взяти автограф та побажала Оксані Володимирівні творчого натхнення. Задоволена успіхом, я покинула стіни кіноконцертного залу «Юність» і, лише приїхавши додому, заспокоїлась: як добре, що все ще існують люди, для яких немає ніяких соціальних рамок, які не зазнаються під впливом слави, а залишаються собою.
Ольга Лисенко, учениця 11-А класу
Миколаївського економічного ліцею №1
