Таємниці Лісохимерії, або Як вчителі розклад спалили
Вчителі — вони теж люди. І кожній учительській душі хочеться зігрітися біля затишного дружнього вогнища однодумців, де тебе підтримують, розуміють.
Коли по закінченні учбового року до Миколаївської школи №1 імені Олега Ольжича приїхали представники учительства Виноградівської ЗОШ для участі у відкритому (розширеному) засіданні методичної ради школи, вчителі з Корабельного району були відзначені заслуженими винагородами, а запрошені гості мали нагоду переглянути виставку методичних матеріалів шкільних кафедр, адже у кожної з них — своя родзинка…
Та найбільшим сюрпризом стало продовження заходу. Колектив Рідної школи спільно з колегами із Виноградівської ЗОШ, які є партнерами в рамках всеукраїнського проекту «Наш партнер – сільська школа», виїхали до мальовничої Мар’їної Рощі.
{gallery}2013/06/27/4{/gallery}
Вчителів об’єднав «Ритуал спалення розкладу», на шляху до якого долали перешкоди: відгадували загадки в будиночку білок, виконували забаганки Баби Яги у лісових хащах, грілися на теплому пісочку біля річечки у пошуку символів кафедри для Вченого Кота, ховалися від козаків-розбійників, долали смугу перешкод від господарів, створювали різноманітні фігури для Фотографині…
Втомлені, але щасливі співали гімни своїм кафедрам, вигадували чудернацькі назви команд і девізи один краще іншого. Все задля того, щоб Лісовик – Матіюк Микола Георгійович, директор МЗОШ №1 імені Олега Ольжича, і Лісовичка – Маковеєнко Людмила Володимирівна, директор Виноградівської школи, дозволили розпочатися «Ритуалу спалення розкладу».
Ви коли-небудь спалювали розклад? Коли настав кінець навчального року, а ви ще й досі у полоні всемогутнього клаптика паперу, який впливає на вашу долю, регулює ваші дії, обмежує вашу свободу, то його Величність Розклад треба спалити. Це й зробили вчителі під полегшене зітхання могутнього колективу двох шкіл, яких об’єднало п’янке повітря, щирі посмішки, ліричні побажання один одному.
Вони переконані, що літо принесе їм нові творчі ідеї, нові шляхи самореалізації, творчі проекти. Але вони народяться з душі, а не тому, що «треба»!
Може, маленький вогник у Мар’їній Рощі розгориться яскраво й феєрично, спалить усі погані емоції, які засіли в серці, зігріє навіть взимку… Поки педагоги знову не зберуться разом і не доведуть, що їх творчість така безмежна, що здатна запалювати і могутню творчу дитячу уяву, і сховану за буденними справами батьківську ініціативу.
За матеріалами М. Г. Бондаренко,
затупника директора МЗОШ №1
