Пам'яті ДК Металургів...
Фатальний таймер для ДК увімкнувся в той момент, коли НГЗ опинився в хижих лапах Русала
Цієї осені я хочу запропонувати всім незараженим вірусом пофігізму людям запалити свічки, прочитати молитву і, наповнивши келихи, згадати славетний Палац Культури Металургів .
Рівно десять років тому темні сили, які й досі витають над нашими головами, знищили наш улюблений ПК. Безперечно, ця заява може викликати здивування на обличчях багатьох жителів міста. Адже більшість обивателів досі користуються таким визначенням, як “новий ДК”. Але йдеться не про будівлю, в якій знаходився ДК Металургів, а безпосередньо про сам Палац як центр культури нашого району. Однак давайте все по порядку.
Багато хто з тих, хто був так чи інакше пов’язаний із ДК, пам’ятають той золотий час, коли колектив Палацу складався з двохсот співробітників. Штат ДК передбачав навіть наявність професійних артистів, а колективи художньої самодіяльності вважалися одними із найкращих в області. Завдяки активній діяльності Палацу рівень культурної роботи у районі знаходився на належному рівні. Здавалося, попереду на нас чекає безхмарне майбутнє, і все в нашому ПК буде тільки розвиватися. Але, на жаль, наші надії розбилися про рифи суворої, нав’язаної ззовні дійсності.
Фатальний таймер для ДК увімкнувся в той момент, коли НГЗ опинився в хижих лапах “РусАла” . Облаштувавшись у нових володіннях і витримавши належну в таких випадках буферну паузу, російська кампанія почала систематично знищувати все те, що створювалося багато років.
Під ніж іноземців потрапили не лише УСБР із усіма своїми службами, профілакторій, ДОК “Перлина”, а й навіть допоміжні цехи заводу. РусАловські пси за командою фас розвели при цьому справжню істерію, вішаючи локшину простому люду про те, що тільки Миколаївський завод містить на своєму балансі культурно-спортивний комплекс та соціально-побутову сферу. Мовляв, вони там, на Росії, вже давно відмовилися від такої практики.
Але ж шило в мішку, так само як і правду від людей, не приховаєш , і співробітники НГЗ, які побували за кордоном, поверталися з російських заводів уже без Мівін на вухах. Багато хто з них був відверто шокований, дізнавшись, що тамтешні підприємства продовжують без будь-яких проблем справно утримувати Палаци Культури, Спортивні Комплекси, дитячі садки та котельні.
Однак навіть це не подіяло на всіх протверезно, і окремі шавки, що встигли хапнути з рук нового господаря цукрову кісточку, продовжували радісно повищувати: “Нарешті ми разом з Росією! “РусАл” – наше майбутнє!” Адекватні люди періодично робили спроби навчити цей “zombiland” на прогулянці, але все було марно. Тому логічну точку в будь-яких дискусіях міг поставити лише час.
Минуло кілька років, і наліт брехні, оголюючи гірку правду, почав зникати. Ті самі любителі цукрових кісточок, які так самозабутньо бурмотали всілякі мантри про “доцільність політики кампанії”, відгрібали на повну. Всю красу нової дійсності вони відчули в той момент, коли їх позбавили доплат за шкідливість та інші, такі милі для власного шлунка, пільги.
Що ж стосується безпосередньо самого ДК, то у нас почалися систематичні скорочення, внаслідок чого ми втратили багато чудових співробітників та колективів. На момент “хитромудрої” афери передачі Палацу в ЗАТ, придуманої русалівськими комбінаторами, в ДК працювало близько дев’яноста чоловік, а більшість приміщень здавалася в оренду під всілякі офіси. Боси ЗАТ своїми комерційними проектами майже доконали ПК як культурну одиницю.
І все ж таки останню точку поставив безпосередньо сам Русал, продавши культурно-спортивний комплекс (ДК, басейн і готель) своїм же людям. Таким чином, у Корабельному районі з’явилася фірма із загадковою назвою “Металург Півдня” . Культура для нових господарів із Мааскви виявилася річчю непотрібною та обтяжливою, внаслідок чого ДК Металургів наказав довго жити.
Усі спеціалісти Палацу виявилися безробітними, оскільки розмовляти з ними ніхто не став. Зі старого складу на роботі залишилися тільки слюсар, електрик, пара прибиральниць і комірниця. На сьогоднішній день будівля, де колись знаходився ДК Металургів, має дивовижну назву “Бізнес-Центр”. Для мешканців району залишається повною загадкою, яким саме бізнесом займаються там нові власники. Мабуть у розумінні нових, так би мовити господарів, бізнесом є решта всього і вся в оренду. Може бути. Але деякі факти “господарювання” цих “бізнесменів”:
1. Палац Культури Металургів ліквідовано.
2. Внаслідок цінової політики протягом перших двох місяців переважна частина орендарів відмовилася від продовження оренди та залишила будівлю вже колишнього ДК.
3. На сьогоднішній день будівля колишнього ДК потребує ремонту, але, мабуть, це не входить до найближчих планів “бізнесменів”, а отже, ситуація лише посилюватиметься.
4. Майже повністю знищено або розкрадено технічну базу великого концертного залу. Вже сьогодні, щоб відновити світло та підйомні механізми сцени, потрібні серйозні капіталовкладення, а для нових “господарів” це нонсенс.
5. Те, що залишилося від комплекту фірмової звукової апаратури, купленої свого часу для проведення різноманітних концертів та заходів, нещадно домагається ді-джеями та іншими орендарями.
6. Колись потужна матеріально-технічна база ПК майже повністю знищена.
7. Частина колективів художньої самодіяльності змушена була змінити прописку, а частина просто припинило існування.
8. Вже колишні співробітники “МетЮга” успішно провели аферу з відмивання грошей під назвою “Кінотеатр Maximum”.
Як бачите, тільки ці факти дають яскраву характеристику новим горе-власникам. Цілком можливо, що у них на Росії заведено вести справи саме так. Тільки в цивілізованих країнах, куди ми з вами прагнемо, дивляться на такі речі зовсім інакше. Та й не в бізнесі річ. Головним завданням будь-якого ДК є забезпечення культурного життя району та міста. Усі гуртки, секції та інші колективи повинні залучати до заняття мистецтвом та спортом якнайбільше дітлахів та молоді. Будь-який батько явно віддасть перевагу тому варіанту, коли його чадо займатиметься в ДК, під керівництвом досвідченого фахівця, ніж буде вештатися десь по підворіттях.
Ніхто стане оскаржувати те що, що культура завжди грала велику виховну роль соціумі. Тільки дядьком із Москви навряд чи цікавить майбутнє підростаючого покоління Миколаєва. Не для того гроші вкладалися! Але тоді постає цілком логічне питання: а з якою метою ви, товстосуми з Москви, викупили наш ДК, басейн? Навіщо московським буржуям купувати за кордоном наперед нерентабельні об’єкти? На сьогоднішній день, враховуючи всі обставини, тільки наївний дурник може вірити в казочки про якісь добрі наміри наших північних сусідів.
Звичайно, відповіді на всі ці питання хотілося б отримати безпосередньо від тих, хто має пряме відношення до нашої тризні. Тільки розраховувати на відверті відповіді, щиро кажучи, не варто. Якщо з нами взагалі будь-хто захоче спілкуватися. У такому разі виникає єдине і найдієвіше питання: що робити?
Насамперед слід згадати про те, що саме ми є господарями свого життя, а Палац Культури – надбанням українського народу . Саме тому він не повинен і не може бути власністю іноземних диляг. Отже, єдиним варіантом повернення до життя та повного відновлення ДК Металургів може стати зміна власника всього культурно-спортивного комплексу. Цим власником має стати або держава, або один, або дещо в сукупності українських бізнесменів. Не сумніваюся, що серед них є ті, хто здатний зробити необхідні капіталовкладення у розвиток українського спорту та культури. Особливо якщо їх у цьому зацікавити.
І якщо наші можновладці не бажають займатися подібними проблемами, то їх має і може вирішити громада Миколаєва. У наш час у світлі децентралізації це цілком реально. Тому вистачить сидіти біля телевізорів і скиглити про погане життя. Наша доля – в наших руках, і ми повинні зробити все, щоб потім не було боляче за безцільно прожиті роки.
