Один день з життя спортсменів-плавців старшого тренера Ільїна або Репортаж з гостини у не звичайних людей

Один день з життя спортсменів-плавців старшого тренера Ільїна або Репортаж з гостини у не звичайних людей
пловцы в бассейне

Шановні читачі, у Кореї продовжуються паралімпійські ігри-2018. Українські спортсмени вже мають нагороди. І, навіть, Чемпіона з Миколаєва – Максима Ярового! Успіхів їм!

Але мова про тих паралімпійців, що вже змагалися на змаганнях такого високого рангу і знову до них готуються...

Один день з життя спортсменів-плавців
старшого тренера Ільїна
або
Репортаж з гостини у не звичайних людей

Вранці двадцять четвертого січня відбулося моє знайомство з плавцями з безмежними можливостями.

- А хіба такі є ? – запитаєте ви. Так, вони - переді мною. А тепер і перед вами, адже журналіст - очі та вуха читачів, коли мова йде про цікаву подію.

Ми знаходимося у будинку №325/6 на проспекті Богоявленському, де на першому поверсі – тренажерна зала для плавців з інвалідністю. За вхідними дверима - просторий хол, до якого сходяться роздягальня, кімната для відпочинку, спеціалізований туалет і, власне, найважливіше приміщення – тренажерна зала. В ній вже тренуються спортсмени. Серед них є люди, котрі тільки починають займатися спортом, а є вже неодноразові переможці паралімпіад, чемпіонатів світу, Європи. Але всі вони завзято і з задоволено тренуються на спеціальних тренажерах.

 

Давайте знайомитись. Ось у візочках розминаються два Сергія - Паламарчук та Сидоренко. Вони майже однолітки: першому - двадцять сім, а другому - двадцять дев’ять років. Але якщо Сергій Паламарчук – Майстер спорту України Міжнародного класу - займається спортом з 2012-го року, то Сергій Сидоренко тільки-но приєднався до команди старшого тренера Миколи Семеновича Ільїна.

- Завжди так рано приходите до спортивної зали? - поцікавлюсь у Сергія Паламарчука.
- Звичайно.
- Чи доводилося Вам брати участь у спортивних змаганнях найвищого рангу?
- Так. Зокрема, я став срібним призером Чемпіонату світу в Канаді (Монреаль 2013р), та бронзовим - в XV Літніх Паралімпійських іграх, що проходили в Ріо- де – Женейро в 2016-му році.
- Скільки разів на день ви тренуєтеся?
- Щодня два тренування в тренажерній залі та в басейні для плавання.

Сергію Сидоренко ще доведеться пройти шлях свого іменитого напарника, а поки він освоюється серед нових друзів та обставин.

До нас підійшов усміхнений і дружній Андрій Козленко (21рік). Виявляється, Андрій - майстер спорту, Чемпіон Європи і учасник паралімпіади в Ріо-де-Женейро. З ним ми легко спілкуємося на теми, що не стосуються спорту. До цього місця, уявляєте, він щодня їде з центрального ринку Миколаєва! Для тих хто не знає це не менше 20 км. Але йому не складно, а, навіть, в задоволення.

- Тренери Микола Семенович і Тетяна Анатоліївна Ільїни та друзі, з якими я тренуюсь, для мене друга родина, - розповідає Андрій
- Чи є у вас заняття окрім спорту?-уточнюю.
- Звісно. Я навчаюся в університеті та планую стати тренером. Також захоплююсь футболом. І згодом планую одружитися, - парирує юнак.

Біля Андрія завзято тренується зосереджений Сергій Ільницький. Він не дав нам багато часу на спілкування, тому що вважає кожну хвилину, проведену у спортивній залі, безцінною. До розмови приєднується тренер Микола Семенович Ільїн:

- Сергій раніше воював у зоні АТО, а після госпіталю став членом нашої команди.

Тепер ви розумієте, чому юнак так шанує час? А якщо взяти до уваги те, що він на таку ранню годину щодня приїздить з Баштанки, то зробіть ще один висновок про характер цього юнака, про його силу духу, про високу самоорганізацію. Тепер поставимо запитання до себе:

- Чи знайшли ми сили, щоб перемогти в собі лінь, інерцію і самозаспокоєння?

Чи всі так ставляться до власного життя у команді пана Ільїна, давайте зрозуміємо із розмови з Максимом Раковським. Йому вісімнадцять років; про тренера дізнався від товариша і, оцінивши професійність Миколи Семеновича, впевнено змінив заняття легкою атлетикою на плавання; навчається в університеті на першому курсі. То, як ви вважаєте, при такій надмірній зайнятості юнак зможе скласти нормативи на звання Майстра спорту? Якщо дивитися на результати команди Ільїна, то можна впевнено стверджувати що так і буде.

 

Час загально-фізичної підготовки закінчився і поки спортсмени переодягаються, я маю змогу поспілкуватися з пані Людмилою - мамою Сергія Сидоренка, вже знайомого нам. Розмова корисна та повчальна. Її син, свого часу стрибнув вниз головою в річку на мілину, чим сам собі зашкодив, зламавши шийні хребці. Ось чому він інвалід, яких у спорті називають візочниками. Йому комфортно в родині Ільїна. А щоб було ще комфортніше, Сергій з мамою винаймають квартиру в цьому ж будинку, так як живуть в Баштанському районі. Але не все так сталося як гадалося: щоранку пані Людмила з вахтером під’їзду несуть сходами до низу візок з Сергієм. А причина банальна - будинок не пристосований для життя людей з особливими потребами.

А тепер я спілкуююся з уже знайомим нам Миколою Семеновичем Ільїним – старшим тренером команди, щоб дізнатися більше. З холу ми зайшли до блоку відпочинку. Він являє собою три кімнати без дверей і порогів для зручності переміщення на візочках. Стоїмо біля столу настільного тенісу, що знаходиться в першому приміщенні блоку. Але розмова не про те, як спортсмени відпочивають від основних занять, а про проблеми, що їх вдалося і не вдалося подолати тренеру, спортсменам та батькам задля повноцінного життя в суспільстві людей з інвалідністю. А хто як не М. С. Ільїн - Заслужений тренер України, Майстер спорту СРСР - розповість про них?

- Це приміщення дісталося нам тяжкими зусиллями, -розповідає Микола Семенович. - Ми багато років зверталися за допомогою до різних інстанцій, представників держави, меценатів, простих громадян. І врешті-решт маємо його. Тепер воно поступово стає комфортним для людей з інвалідністю. Але ще потрібно чимало зробити, щоб стало таким як мені хотілось би. Проте ось у цій частині блоку (ми переходимо в умовну вітальню) можна зручно розташуватися на дивані, в кріслі, почитати книжки; а у цю частину (за вітальнею – господарчій відсік) – використати як службове приміщення.

Відчувалося, що це болюча тема для пана Ільїна. Як він сам зазначив:

- Я міг би годинами розповідати вам про довгий шлях до результату. Але це іншим разом. Зараз ходімо до басейну.

Через великі вікна блоку відпочинку ми бачимо, як спортсмени з валізами, на візочках, своїм ходом, з милицями та ціпочками прямують до «Водолію», розташованого поруч, і ми слідуємо за ними. Які ж вони гарні спортсмени з безмежними можливостями за улюбленою справою.

Ми в приміщенні плавбасейну «Водолій». Спортсмени тренуються в малому басейні, тому що великий на профілактиці. Дехто зі спортсменів розминається, дехто – вже плаває, а дехто – тільки-но прийшов. На різних доріжках зі своїми конкретними завданнями тренуються вже знайомі нам плавці.

І тут розумієш наскільки безмежні їх можливості. Коли ти дивишся у воду, то бачиш людей, для котрих басейн - органічне середовище і в ній вони як риба в воді. Процесом керує Тетяна Анатоліївна Ільїна. Вона одночасно ставить завдання перед плавцями, дає поради, вказує на помилки. У цей момент її не цікавить ніщо окрім якості тренування. І я розумію її, адже якщо наполегливо працювати в басейні та в тренажерній залі, то і результат не забариться. Тому й не заважаю їй розпитуваннями, а спостерігаю за ходом тренувань. Цікаво бачити відомих і поки не відомих спортсменів за улюбленим заняттям. Та ось є перший, хто закінчив тренування і я поспішаю взяти у нього інтерв’ю.

Знайомтесь – Геннадій Бойко - Майстер спорту Міжнародного класу, золотий призер Паралімпійських ігор (Лондон, 2012) , рекордсмен світу у своїй категорії; Чемпіон Світу (Канада, 2013 р). Переді мною звичайна людина у візочку. На вигляд така ж як усі ми після плавання, нічого спільного з портретом, на якому він у олімпійському одязі з великою кількістю медалей, зароблених на змаганнях різного рівня. І все таки це він: ті ж спокійні й розумні очі, гідність через слова, настояні на роках мужності, перемог над собою, здобутків у спорті.

- Що для Вас плавання?

- Я не уявляю свого життя без плавання. Коли вперше прийшов на тренування, то відчув як мені цікаво і добре тут: для здоров’я корисно та спілкування маю. Тому і складнощі тренувань подолав з легкістю. Всі настанови та рекомендації тренерів щодо тренування, харчування (для спортсмена важливо не переїдати), спортивного режиму навчився виконувати точно та якісно.

- Чи багато потрібно зусиль для підготовки, наприклад, до Чемпіонату світу?

- До Чемпіонату світу в Мексиці, наприклад, ми тренувалися рік за тією схемою, яку ви вже знаєте (щоденні кількагодинні тренування у тренажерній залі та в басейні). Була мета – перемогти – і ми до неї йшли. То уявіть собі наше розчарування, коли змагань не відбулося через землетрус.

- Відомо, що у березні у Кам’янському ( колишній Дніпродзержинськ) має відбутися Чемпіонат України з плавання. Ви вже розпочали підготовку до цих змагань?

- Ми не перестаємо готуватися, тобто тренуватися. Хіба що перепочиваємо кілька днів після чергових змагань. Система підготовки завжди одна, по - Ільїнівськи виважена.

- То ви в усьому покладаєтеся на тренерів Тетяну та Миколу Ільїних?

- Звісно, мені подобаються мої тренери з ними завжди знаходжу спільну мову. Вони допомогли мені стати відомим спортсменом. У цьому році планую не підвести їх на чемпіонатах Європи та Світу.

- То, як Ви вважаєте, Ви досягли своєї мети?

- Майже

- І в чому вона?

- Перемога над собою. І як результат – впевненість, затребуваність, відомість.

- Що допомогло перемогти себе?

- Без зайвої сором’язливості скажу: «Сила волі та мужність».

- Що Ви побажаєте нам, майбутнім журналістам, та читачам?

- Через повагу до себе йти до мети. Чому? Тому що ми українці за роки незалежності тільки-но дійшли до розуміння того, що маємо відновити повагу до себе як до нації, тоді й інші поважати будуть.

- Дякую за інтерв’ю.

- Будь ласка.

Я побажала Геннадію перемог і познайомилася з Євгеном Панібратцем майстром спорту України міжнародного класу з плавання; учасником Паралімпійських ігор у Лондоні (2012 р.) та у Бразилії (2016 р). чемпіонатів світу та Європи 2012-2016 років. Він є переможцем та призером чемпіонату Європи 2016 року у Португалії, чемпіонатів та кубків України 2010-2017 років. Він тільки – но вийшов з води, та не відмовився спілкуватися, хоча тренер застеріг мене від того, що Євген має обсохнути та переодягтися, щоб не змерзнути. Але спортсмен сам погодився на інтерв’ю щойно вийшов з води при допомозі спеціального пристрою, котрим управляла його мама. З Євгеном, в основному, ми розмовляли про те, що стоїть за його досягненнями:

- Скільки років Ви займаєтеся спортом?
- Вісім
- У Вашому послужному списку є перемога на Чемпіонаті Європи. Як Ви йшли до неї?
- Мав шість прекрасних років перемог над собою і зрештою висока нагорода мені дісталася.
- Ви були учасником двох паралімпіад. До якої готувалися більше?
- До першої.
- Яка риса характеру допомогла особливо?
- Наполегливість
- Хвилювання яких змагань запам’яталося найбільше?
- Перших.
- А чи не хотілося Вам залишите такі емоційні та фізичні навантаження?
- Ніколи. Як би хотів, то залишив би.
- Мені здається, що ваші тренери надто вимогливі. Ваша точка зору?
- Мені вони подобаються, я їм довіряю, адже без зайвих сентиментів ведуть нас до перемог. А негатив, який інколи виникає між нами, залишається у воді.
- Ваша теперішня мета?
- Перемогти в наступній паралімпіаді.
- Дякую за інтерв’ю
- Будь ласка.

Інтерв’ю закінчилося. І я знову у полоні Ільїна. Він і розповідає, і відео з вихованцями демонструє. Одним словом, бере мене в інформаційну команду задля того, щоб більше людей знало про цих сильних духом людей. Я охоче слухаю, вдивляюся. Перепитую, адже для мене це безцінний досвід та професійна удача - знайомство з людьми, що змінюють себе, мене, світ…

Марія Лисенко,
вихованка гуртка «Школа журналістики»
ДЦ позашкільної роботи
Корабельного району м. Миколаєва