«Велика російська культура» закінчується там, де починаються ракети

Допис користувача, психологині із Одеси Antipova Katerina у фейсбуці від 22 грудня 2025 року. Для всіх фанатів так званої «великої російської культури». Для тих, хто й досі з вологою ніжністю в очах говорить про «братські народи», цитує класиків і намагається відокремити культуру від ракет. Сідайте зручніше. Це буде неприємно.

Останній обстріл Одеси — коли по місту летіло все, на що здатна російська «духовність»: від балістики до дронів, коли людей намагаються заморозити, виморити холодом, темрявою і страхом — чомусь зовсім не схожий на братську любов. Хоча, можливо, це просто така особлива форма «культурного обміну». Ракетами — по домівках, по дітях, по лікарнях. Звісно ж, в ім’я «визволення» і «порятунку».

Нам роками пояснювали, що росія ніколи не воює з братами. Що вона «захищає російськомовних». Добре, тоді без прикрас і реверансів. Одеса — переважно російськомовна. Харків — російськомовний. Маріуполь був російськомовним. І що ж зробили з ним носії «високої культури»? Зрівняли з землею. Не переконали, не полюбили, не врятували — знищили. Саме так виглядає любов імперії.

Якщо хтось досі не зрозумів — поясню простіше. росія ніколи не вважала ці міста своїми. Вони були для неї чужими, незручними, занадто вільними, занадто живими. Мова тут взагалі ні до чого. Одеса завжди була для росіян радше чужою територією — але зручним курортом «де смачно, тепло і дешевше, ніж у москві». Російська мова ніколи не була для росії маркером «свого». Єдина справжня цінність у цій системі — покора. А там, де немає покори, починається «звільнення» бомбами.

І саме в цей момент зазвичай з’являються фанати культури й починають розповідати, що не можна плутати літературу з ракетами. Чудова логіка. Саме ці ракети летять з країни, яка десятиліттями прикривалася міфами про духовність і «велику культуру», паралельно вибудовуючи імперію насильства. І коли ця імперія цілеспрямовано б’є по російськомовних містах — це не помилка і не випадковість. Це правда, яка проривається крізь усі томи «високої літератури».

Міф про братські народи закінчується рівно в той момент, коли тобі на голову летить ракета від «брата». А якщо після цього хтось усе ще говорить про «велику російську культуру» поза контекстом війни, руйнувань і смерті — це вже не про культуру. Це про зручну сліпоту. А сліпота, як відомо, чудово співіснує з імперіями. До першого прямого влучання.