63 тисячі зниклих безвісти, і більшість - у темряві війни: як Україна шукає своїх
Telegram, татуювання і Червоний Хрест: як знаходять зниклих безвісти
З травня 2023 року в Україні діє Єдиний реєстр зниклих безвісти за особливих обставин. У ньому вже понад 63 тисячі людей, і ця цифра, як визнає у інтерв’ю “Суспільному” Артур Добросердов, уповноважений з питань зниклих, — здебільшого наслідок війни та окупації.
Реєстр охоплює всіх зниклих з 2014 року — цивільних, військових, іноземців, осіб без громадянства. Є навіть розділ про неідентифіковані тіла. Це дозволяє вести повний супровід справи: від заяви про зникнення до ідентифікації, якщо тіло знайдено.
Найбільше надій — на збирання максимальної кількості даних: особливості здоров’я, фото, татуювання, ДНК. Адже саме це — шанс з’ясувати, чи людина в полоні, чи, можливо, загинула.
З 63 тисяч зниклих, за словами Добросердова, близько 10 тисяч підтверджено перебувають у російському полоні. Частину з них вдалося ідентифікувати через офіційні канали Міжнародного Комітету Червоного Хреста (МКЧХ). Інша частина — завдяки OSINT, відео в соцмережах і розповідям тих, хто вже повернувся з полону.
“Деякі росіяни викладають відео з полоненими. Наші фахівці за такими даними вже ідентифікували понад 1500 осіб”, — каже Добросердов.
Офіційно в полоні вважаються тільки ті, про кого є підтвердження МКЧХ, але москва не завжди іде на контакт. Україна, зі свого боку, чітко передає росіянам списки їхніх полонених через Женеву — з гарантіями дотримання Женевської конвенції. Навзаєм очікує такого ж.
Серед цивільних зниклих найчастіше — мешканці окупованих територій, які зникли після затримання, катувань чи просто зникли без сліду. У разі втрати зв’язку — їх також включають до реєстру, особливо якщо йдеться про дітей, яких незаконно вивезли до рф.
Ідентифікація тіл — складний процес. Часто повертають тіла без жодних даних, тому доводиться проводити генетичну експертизу, знімати відбитки пальців, фіксувати татуювання, шрами, переломи. Проблема — відсутність родичів, або те, що вони — на окупованій території чи за кордоном.
“Ми багато що робимо вперше, але робимо правильно. Якби я не вірив, що ми знайдемо майже всіх, я б цим не займався”, — резюмує Добросердов.