11 дітей, полон і інвалідність: родина захисників України чекала житло у Миколаєві понад 10 років

Представник Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини у Миколаївській області Спартак Гукасян публічно відреагував на новини про придбання житла для багатодітної родини Кіневих у Миколаєві в межах програми «Турбота».

У дописі на Facebook від 17 січня 2026 року він зазначив, що офіційні сторінки Миколаївської обласної державної адміністрації, Миколаївської обласної ради та Миколаївської міської ради прозвітували про позитивну подію — придбання будинку для родини з 11 дітьми. Водночас омбудсман наголосив: за цим рішенням стоїть багаторічна історія виживання, очікування і формальних відписок, про яку у звітах влади не згадується.

Спартак Гукасян пояснив, що вперше дізнався про ситуацію цієї родини у листопаді 2024 року — після зустрічі з родинами зниклих безвісти та полонених захисників України. До нього звернулася мешканка Миколаєва — мати оборонця Маріуполя, який на той момент перебував у російському полоні. Під час спілкування з’ясувалося, що жінка у 12 років залишилася сиротою, виховувалася бабусею та отримала від держави кімнату площею 14 кв. м. Після одруження і народження четвертої дитини місто додатково виділило ще дві кімнати — 15 та 10 кв. м. Загальна житлова площа склала 39,2 кв. м.

Умови проживання були аварійними, ремонт родина робила за власний кошт, роками фактично виживаючи. У 2017 році жінці присвоїли почесне звання «Мати-героїня». На момент звернення до омбудсмана у сім’ї виховували 11 дітей, з них четверо — малолітні. Чоловік — військовослужбовець ЗСУ, особа з інвалідністю ІІІ групи після мінно-вибухової травми, нагороджений відзнаками Міністерства оборони України. Троє синів — учасники бойових дій, один син провів три роки в полоні.

Фактично батьки та восьмеро дітей жили на менш ніж 40 квадратних метрах, без умов для реабілітації, без елементарного особистого простору та без гідних умов для родини захисників України. При цьому, як наголосив Гукасян, із 2003 року сім’я перебувала на квартирному обліку, а з 2011 року — у позачерговій черзі. Це були роки звернень, роки формальних відповідей і роки очікування.

Після прийняття звернення представником омбудсмана було організовано виїзд за місцем проживання, направлено запити міському голові, ініційовано прийом заявниці керівництвом міста та профільного департаменту. Паралельно Представництво Уповноваженого ВРУ з прав людини у Миколаївській області формувало документи та надсилало запити, а Офіс Омбудсмана України супроводжував родину у питанні повернення сина з полону.

Навесні 2025 року, після трьох років неволі, він повернувся додому. Однак, попри зміну програм, керівників і складів рад з 2011 року, питання житла для цієї родини так і не ставало пріоритетом для соціальних служб і органів влади. Лише після системного втручання та проходження всіх процедур родині, яка чекала понад 10 років, було надано чотирикімнатну квартиру.

“Це правильне і справедливе рішення. Але важливо чесно сказати: воно не сталося б само по собі. Ця історія не лише про одну сім’ю. Вона про те, як багато років люди можуть жити в неприйнятних умовах, залишаючись у черзі. Я радію разом із родиною Кіневих. Але дуже хочу, щоб у майбутньому соціальні служби та органи влади працювали на випередження, а не лише тоді, коли хтось змушений нагадати їм про їхні обов’язки. Бо справжня турбота — це не тільки звіт, а ще й відповідальність”, – наголосив представник омбудсмана.