Хто заважає пишатися Корабельним районом? Мешканці скаржаться - влада не діє
«Вам дітей не шкода?!»: зламані гойдалки та бур’ян замість квітів — жителі Корабельного обурені
У Корабельному районі міста Миколаєва мікропроблеми стали символом великої байдужості місцевої влади. Люди обурені: траву вздовж проспектів давно не косили, дитячі майданчики розбиті, клумби — занедбані, фонтанчик біля ТЦ «Депо’t» не працює…
«Трава не кошена, квітники занедбані, фонтан не працює!!!! Це все наш “Фуршет”!!!» — пише обурена місцева жителька.
Коментарі показують: це не поодиноке обурення.
«АТБ через дорогу з його ринком — взагалі мрак! Забутий усіма район!» — додає один з наших читачів.
«Начебто і не на часі робити такі зауваження, але це ж лице нашого району! А потім говорять, що Корабельний — це відстій», — пише Ганна, і вона далеко не єдина, хто так вважає.
Попри війну, жителі вимагають елементарного порядку.
«Там і косити нема чого, 0,5 літра бензину — і було б уже не соромно дивитись!» — зазначає інший коментатор.
І це ще не все. На дитячому майданчику в сквері “Вітовський”— уламки гойдалок і металобрухт. Люди не розуміють, чому влада не реагує на зауваження.
«Не “шановна” влада району! Вам не шкода дітей?» — пишуть жителі, благаючи замінити аварійні конструкції.
Але багато хто розуміє: у данному випадку винне погане виховання.
«Мені дуже подобались ті діти, які ламали ті гойдалки, особливо їх реакції на зауваження», — іронічно зазначає Elen.
А Тетяна додає:
«Не діти, а вандали. Штрафувати батьків! Хай тоді самі доносять своїм дітям, як треба берегти майно».
Тож, не всі перекладають відповідальність лише на владу.
Оксана Т. запитує:
«Влада винна, що батьки не виховали своїх дітей?..»
І все ж таки до Корабельної райадміністрації залишається багато питань. Особливо болісно на тлі безладу в центрі району виглядають штрафи за непорядок біля приватних дворів.
«Зато адміністрація ходить по дворах, штрафує людей за відсутність таблички, а самі під носом не бачать, що робиться», — емоційно реагує Олена.
Жителі Корабельного хочуть не розкоші, а елементарного догляду за районом, де ростуть їхні діти і де вони намагаються триматись у час війни. Вони не вимагають якоїсь розкоші під час тривог, але прагнуть не бачити навколо занепаду й байдужості.
