"Хороші росіяни" чи майстри піару? Чому 1000-й день війни знову про них
Українці нагадують про полонених, а російська опозиція створює ілюзію боротьби
19 листопада 2024 року, з нагоди 1000 днів від початку повномасштабної війни росії проти України, Європейський парламент проведе позачергову сесію для вшанування мужності українського народу. Президент Зеленський звернеться до депутатів онлайн. Тим часом українці за кордоном організовують акції, щоб нагадати про війну та подякувати партнерам за підтримку.
На цьому тлі російська “опозиція” анонсувала свій “великий марш за мир” у Берліні, організований Юлією Навальною, Іллєю Яшиним та Володимиром Кара-Мурзою. Вони позиціонують себе як представники “цивілізованої та демократичної росії”. Проте подібні акції регулярно викликають критику за спроби привернути увагу до себе, відводячи її від українців.
Це не перший випадок, коли “хороші росіяни” намагаються змістити фокус уваги. У січні 2024 року, коли в Україні проходили акції родин військовополонених “Не мовчи! Полон вбиває!”, західні медіа висвітлювали акцію “росія без путіна” на підтримку Навального. Попри мізерну кількість учасників (50 осіб у Празі та до 20 у Тбілісі), заходу вдалося досягти інформаційного ефекту завдяки активному розповсюдженню фото.
Експерти вбачають у цьому спробу довести свою важливість для західних партнерів і виправдати фінансування. При цьому їхня риторика зводиться до відмежування від відповідальності за війну, звинувачуючи лише путіна. Такий підхід створює ілюзію “двох росій” і применшує провину російського суспільства.
Український посол у Німеччині Олексій Макеєв назвав марш у Берліні “боротьбою за увагу й фінансування”, підкресливши, що росіяни уникають визнання колективної відповідальності. Берлінська організація Vitsche також наголосила, що риторика зводиться до засудження однієї особи, а не аналізу глибинних проблем російського суспільства.
Російська “опозиція” часто пропонує Західним країнам інвестувати в інформаційні кампанії на росії, а не у зброю для України. Їхня риторика сприяє поширенню меседжу про “війну путіна”, применшуючи роль російського суспільства у підтримці агресії.
