"Повезло, что лишился ноги", - розповідь російського окупанта, який вижив серед трупів

Під час обстеження в медичному центрі один із російських окупантів, що отримав важке поранення, постійно повторює одну фразу: “Мені неймовірно пощастило!” – фраза лунає знову й знову, поки він лежить на каталці. У нього все обличчя – в подряпинах від осколків, а тіло пахне сирою землею, хоча перед операцією його намагалися відмити. Цей чоловік із “штурмів”, два місяці не вилазив із бліндажів, що копають у лісосмугах, і знову повторює, як йому “підфартило”.

Уривок із телеграм-щоденника окупанта.

Його “щаслива історія” починається з того, що він випадково наступив на протипіхотну міну. Каже, що його швидко почули й витягли, евакуаційна машина стояла поблизу. Вранці отримав травму, а вже після обіду був прооперований. Він називає “везінням” те, що йому відорвало ногу саме нижче коліна – бо він за цивільною професією зварювальник, і заробляти зможе навіть з протезом. Радіє, що тепер не повернеться на фронт – у той кошмар, де немає спокою.

“Х@хляцкие дроны кружат над нами беспрерывно”, – розповідає він. – “Не позволяют шевелиться вообще. На обнаруженное укрытие не жалеют ни боеприпасов, сбрасываемых с дронов-бомбардировщиков, ни дронов-камикадзе”.

За його словами, українські дрони стали тихішими й потужнішими, тепер вони все частіше працюють мовчки й несуть більше вибухівки. Усі лісосмуги, додає він, завалені тілами їхніх товаришів, які теж намагалися пробитися цими ж ділянками. Вони, штурмовики, наступають слідами своїх загиблих, залишаючи власних поранених позаду, щоб закріпитися на ще одній невеликій ділянці. Українські військові при відступі мінують свої позиції, а якщо не встигають зробити це вручну, дрони самі скидають міни на відступаючих.

Росіянин згадує, як знайшли загиблого українського оператора безпілотників, у рюкзаку якого виявилося п’ятнадцять “пташок” – дронів, що тепер перетворилися на страшну зброю для окупантів.