Капітуляція під виглядом миру: що вимагала РФ від України у 2022 році

Росія, розпочавши повномасштабне вторгнення в Україну у лютому 2022 року, вже на початку березня запропонувала “мирний договір”. Документ, отриманий журналістами Радіо Свобода в межах розслідувального проєкту «Система», висвітлює, до яких умов намагався схилити Україну Кремль і які були справжні цілі Володимира Путіна. Запропоновані вимоги, по суті, прирікали Україну на повну втрату суверенітету.

Проєкт договору, датований 7 березня 2022 року, був переданий українській делегації на третьому раунді переговорів у Біловезькій пущі в Білорусі, через 11 днів після початку війни. Документ визначав такі основні вимоги:

1. Нейтральний статус і роззброєння

• Росія вимагала від України повного нейтралітету – тобто офіційної відмови від участі в будь-яких військових альянсах, зокрема у НАТО.
• Договір передбачав обмеження чисельності української армії до 50 тисяч військовослужбовців, що становило лише п’яту частину від складу армії на момент вторгнення. Це означало би суттєве послаблення обороноздатності України перед обличчям нових загроз.
• Озброєння України також підпадало під жорсткий контроль. Країні пропонували відмовитися від виробництва, розміщення та закупівлі озброєнь із дальністю дії понад 250 км. За словами експертів, це означало б повне роззброєння перед потенційною агресією Росії, яка залишала за собою право забороняти Україні створення нових видів зброї.

2. Територіальні поступки та визнання незалежності “республік”

• Договір вимагав від України визнання незалежності Донецької та Луганської областей у межах всіх їхніх адміністративних кордонів. На той момент Росія контролювала лише частину цих територій, і навіть зараз, наприкінці 2024 року, не захопила їх повністю.
• Також передбачалося, що саме Україна нестиме відповідальність за відновлення інфраструктури Донбасу, зруйнованої з 2014 року.

3. Зняття санкцій і відкликання позовів

• У разі підписання договору, Україна мала б зняти всі власні санкції з Росії, а також відкликати міжнародні позови, подані проти Москви з 2014 року. Це означало б анулювання юридичних зусиль України у відстоюванні своїх прав щодо Криму та Донбасу, і зняття тиску з російської влади на міжнародній арені.

4. Визнання російської мови державною та відновлення прав УПЦ МП

• Москва також наполягала на тому, щоб російська мова мала статус державної в Україні, а також вимагала відновлення майнових прав Української православної церкви Московського патріархату (УПЦ МП). Фактично, це відкривало простір для широкої російської культурної та релігійної експансії в Україні.

5. Легалізація радянської символіки

• Договір передбачав скасування українських законів, що забороняють радянську та комуністичну символіку, і вимагав «скасувати заборони символів, які асоціюються з перемогою над нацизмом». Це означало б повернення комуністичної символіки в Україні, що суперечить законодавству про декомунізацію та увічнення пам’яті жертв комуністичних репресій.

Реакція української сторони та зрив переговорів

На тлі жорстких боїв, які розгорнулися по всій Україні, та відкриття звірств у Бучі російськими військами, Київ відмовився прийняти умови, що означали б, по суті, капітуляцію.

Під час одного з раундів переговорів російська сторона навіть намагалася включити в договір пункт про відновлення постачання води до Криму. Українські переговорники відкинули цю вимогу, зазначивши, що для відновлення водопостачання Росія повинна залишити території, що контролюють канал, який Україна перекрила ще в 2014 році.

Крім того, українські представники вказали на неприйнятність вимоги скласти зброю і повернутися до казарм. Вони відповіли симетричною умовою, заявивши, що російські війська також повинні скласти зброю та повернутися до своїх пунктів дислокації. Помічник Путіна Володимир Мединський був здивований цією вимогою, назвавши її схожою на капітуляцію Росії.

Як розвивалася позиція Москви

Згідно з іншими версіями договору, які обговорювалися пізніше, позиція Росії дещо змінилася, проте основні вимоги залишалися незмінними. Наприклад, у вересні 2022 року Путін заявив, що Крим, Донецька, Луганська, Запорізька та Херсонська області є “невід’ємною частиною” Росії, хоча значна частина цих регіонів залишається під контролем України. Ці заяви лише зміцнили позиції Москви та зробили майбутні переговори ще більш складними.

Чому цей договір був неприйнятним?

Експерт із Фонду Карнегі Ерік Чіарамелла наголосив, що основною метою Путіна було не досягнення нейтралітету України, а її повна нейтралізація та перетворення на беззахисну державу. Він зазначив, що договір був структурований так, ніби Україна “була агресором, який програв на полі бою”. Така угода була б неприйнятною для будь-якого українця, адже позбавила б Україну права на захист.

«Якби договір був підписаний, його остаточний вигляд у квітні був би лише м’якшим варіантом капітуляції України», — вважає Чіарамелла.