Вас захищає миколаївська бригада ТРО: один з її бійців - універсальний солдат "Філ"

123 (миколаївська) бригада тероборони ЗСУ опублікувала на своїй сторінці в соцмережі Facebook неймовірну історію про життя військовослужбовця на псевдо «Філ». Зараз він – капітан човна, але раніше у мирному житті він був моряком, який працював на цивільному судні та навіть потрапив у полон, в якому пробув 2,5 роки.

“То були не сомалійські, а лівійські пірати. Працював я другим механіком на цивільному судні. Перевозили дизельне пальне. Випадково натрапили на корабель без прапора. Охоронці, як побачили піратське судно, повтікали. Так я опинився в полоні, в якому провів два з половиною роки. В столиці Лівії! В Тріполі! У в’язниці. Дивно, але навіть на такій далекій відстані від Батьківщини, тоді я відчув «російський слід». Нас звільнили, і ця історія не вмістилася би в «десятитомник».

Повернувся додому, на флот більше не пішов, дружина не пустила, сказала, що ніяких більше морів та океанів, тепер моє море – максимум на пляжі в Коблево”, – розповідає Філ.

Далі чоловік зайнявся холодильним обладнанням, та не довго тривав спокій:

“Велика фірма, великі перспективи, але почалася велика війна. Сам пішов до РТЦК, направили служити до нашої 123 бригади ТрО. Побував я в різних підрозділах, але теперішня служба, на мою думку, найбільш корисна, адже від драйвера завжди залежить успіх бойової операції, життя та здоров’я побратимів”.

Згадує Філ і операцію, в якій було взято полон російського військовослужбовця Альберта із «шторм зет»:

“Евакуація тієї групи була доручена мені. Відходили ми під обстрілами, “Альбертік” з Башкартастану, спокійний і врівноважений, зв’язаним лежав на дні нашого швидкісного човна, і молився, аби в нас не влучила московська міна”.

“Я – капітан човна. І коли виходжу на воду, брати дуже раді мене бачити. Я забираю їх, втомлених і виснажених, даю надію на відпочинок. Майже завжди ми «вислизаємо» з-під обстрілів, адже наша мотивація – вижити, аби завтра продовжити боротьбу, в окупантів же – просто заробити свої брудні криваві гроші”, – каже український захисник.

За весь час Філ перевіз величезну кількість поранених, працював і вдень, і вночі. “Були моменти, що не знав куди «йде» мій човен, мав лише точку на мапі, і усвідомлення, що побратимам потрібна ротація”, – розповідає військовий.

“Він в нас – універсальний солдат: він і драйвер, і штурмовик, і бойовий медик водночас. В одному бою з 12 побратимів загинуло п’ятеро, четверо було поранено. Філ проводив евакуацію, вів човен, почався обстріл, Філ кидає кермо, хапає кулемет, і приймає бій”, – розповідає побратим “Філа” на псевдо “Дід Мороз”.

Декілька місяців тому на нашу групу з 4 чоловік, що були на бойовому чергуванні, сунула чимала юрба росіян, почався вогневий контакт.

“Везу підкріплення. Моє завдання – доставити людей, забрати звідти поранених. Дід Мороз «йде» на відстані, стріляє з РПГ, прикриваючи мій підхід.

В етері команда забирати всіх, оскільки сили не рівні. Висадилися на березі, ми – майже в вирі ворожого мінометного вогню. В човні кулемет, прикриваю відхід хлопців. Далі – мінометний обстріл вже наших човнів. Вогневий контакт з росіянами 10-15 метрів.

Завантажилися, відходимо. З кущів росіянин стріляє з РПГ. Перший постріл пройшов між нашими човнами. Другий… Човен, в якому знаходився я із пораненими, від влучання в двигун відкинуло в очерет. Десь з’явився російський дрон-спостерігач. Міномети не вщухали. Поранені пересіли на човен Діда Мороза. Я залишився. Евакуювали мене, і пошкоджений човен швидко. Добре, що в ординців немає нормальних стрільців…”, – розповідає Філ.

“Якщо треба, пливемо на човні, якщо треба, стріляємо, якщо треба, пірнаємо… Пірнаємо, оскільки евакуації бувають надскладними, особливо коли територія непідконтрольна нам. Рятували побратимів з-під самого «носа» окупантів.

Одного разу «загубив» нашого кулеметника Сергія. Я завжди казав: «якщо в човен зайшов, то або ліг, або сів, не стояти!» Сергію було все не зручно, ніяк вмоститися не міг зі своїм ПК, а я вже дав ходу, дивлюся: кулемет є, а Сергія нема! Вчасно помітив, Сергій до дна не дістав, хоч і був в бронежилеті”, – розповідає Філ.

Як зазначив Філ, багато емоцій, недивлячись ні на що, залишились далеко позаду, у лютому 2022 року:

“БК достатньо для виконання завдань! Ми просто виконуємо свою роботу, а всі емоції залишилися в лютому 2022 року. Багато хто каже, що вже тоді “загинув”, в перші дні великої війни, тому безстрашність – в нас у крові.

Планування проводимо всією групою, разом вирішуємо, як виконати поставлене завдання, аби максимально зберегти кожне життя.

Я на човні виходжу і в кригу, в мороз, і в шторм, для мене «відмови» не існує, адже ми прийшли до Війська захищати своє, і інших варіантів не існує“.