"Війна Дронів" на Дніпрі: нема де сховатися ні росіянам, ні ЗСУ
Завдяки безпілотникам, російським військовим нема де сховатися в радіусі 10 км від лінії фронту. Але те саме відбувається і з українськими солдатами
В Україні не так багато місць, звідки навіть неозброєним оком добре проглядається окупована Росією територія. Правий берег Дніпра у Херсоні – одне з таких місць.
Російських військ на іншому низькому, болотистому березі річки не видно, але ти знаєш, що вони там.
Черговий артилерійський обстріл, коли ми під’їжджаємо до покинутої будівлі, є яскравим нагадуванням.
В обстрілі на війні немає нічого нового. Але підрозділ, з яким ми зустрічаємося, відповідає за одне з ключових новацій цієї війни: безпілотники.
Ми притискаємося до стіни будівлі, потім ховаємось усередині від крижаного зимового вітру. Нас заводять у теплу обладнану для потреб військових вітальню.
Запах полуничного вейпу витає над зосередженими українськими солдатами, які сидять у кріслах із банками енергетичного напою Monster. Можна припустити, що шпалери з квітковим малюнком – не їхній вибір.
Солдати керують FPV-дронами за допомогою спеціальних гарнітур
20-річний пілот Артем раптово випростується. Їм повідомили, що російські війська запустили безпілотники з іншого берега Дніпра.
“З відомого нам місця”, – пояснює Тимур, командир екіпажу “Самосуд” 11-ї бригади Національної гвардії України.
«Наша мета – знищити пілотів. Ми знаємо координати і одразу летимо туди», — каже він.
На підлозі лежить щонайменше дюжина безпілотників — і усі з гранатами. Кіт, неофіційний талісман підрозділу, тицяє носом в один із пропелерів.
Один дрон виносять надвір, а Артем одягає VR-гарнітуру.
Ми спостерігаємо на екрані, як безпілотник летить річкою на окуповану територію. З цієї точки зору не видно жодних ознак життя.
За кілька кілометрів безпілотник Артема залітає у промзону. Він пролітає повз склад, а потім зависає поруч із житловим будинком.
Зрештою, він помічає антену поруч із вікном і летить прямо в неї. Екран стає синім, Артем зітхає та знімає гарнітуру.
«Раніше я був емоційнішим, ніж зараз, — каже Артем. — Тепер це звичайна справа».
«[До російського повномасштабного вторгнення] я не встиг награтися у комп’ютерні ігри. Тепер надолужую!» – додає він.
Вони запускають ще один безпілотник, але щойно він перетинає річку, екран стає синім. Російські війська включили систему РЕБ (радіелектронної боротьби).
Третій безпілотник проходить той самий шлях. Цього разу йому вдається перетнути річку, і Артем повертається до багатоквартирного будинку. Він підтверджує, що антену знищено. Заряду батареї вистачить на 10 хвилин і він летить подивитися, що ще можна виявити або знищити.
Його підрозділ націлився на головну дорогу, яку використовують росіяни для доставки вантажів. Цивільним особам заборонено їздити нею, тож українські пілоти безпілотників б’ють по всьому, що має колеса.
Артем помічає російський блокпост і спрямовує до нього дрон. На жаль, російські військові використовують глушилки, і екран стає синім, коли він наближається. Він знову зітхає.
«Скільки б разів ми не били по тих самих місцях, [підрозділи російських військових] постійно поповнюються, — каже Тимур. — Вони якісь безстрашні».
При ціні безпілотника приблизно в 500 доларів, це безперервний цикл із запуску, пошуку та знищення цілей.
Результати можуть бути значними. За словами Тимура, одного разу його команда знищила зенітно-ракетний комплекс С-350 вартістю 136 млн. доларів.
Завдяки безпілотникам, російським військовим нема де сховатися в радіусі 10 км від лінії фронту. Але те саме відбувається і з українськими солдатами.
Під постійним наглядом дронів та ворожими бомбардуваннями вулиці Херсона поступово вимерли.
У засніженому парку ми зустрічаємо мобільний загін ППО. Нам сказали рухатись невеликими групами, бо за нами спостерігають російські безпілотники.
Коли ми крокуємо вперед у своїх бронежилетах, люди, що вигулюють собак, відвертаються від нас у легкому збентеженні.
“Мій позивний – Кінг”, – вітає нас заступник командира 124-ї бригади територіальної оборони. Військові зібралися навколо вантажівки з британськими номерами зі встановленим на ній кулеметом.
«Ми працюємо 24 години на добу сім днів на тиждень. Ми знищуємо всі види безпілотників, переважно „шахеди“ іранського виробництва».
Мобільні групи у Херсоні постійно перебувають у русі, щоб їх було складніше виявити
«Російські заводи перейшли на військові рейки, вони постійно нарощують свою міць. Поки що це нескінченно», – каже він.
Чи вважає Король, що українські війська можуть переправитися через Дніпро вже цього року?
«Про це важко думати, – відповідає він. — Ми просто робимо свою роботу, щоб це сталося якнайшвидше».
В умовах, коли великі пакети військової допомоги Києву опинилися у пастці політичних розбіжностей у США та ЄС, Україні доводиться шукати внутрішні ресурси.
Поки що військовим може допомогти новий пакет військової допомоги від Великобританії на 2,5 млрд фунтів, з яких 200 млн виділено на дрони. Президент України Володимир Зеленський також пообіцяв зробити мільйон безпілотників усередині країни.
На околиці Херсона, на обледенілому полі, пілоти відпрацьовують польоти безпілотників із прив’язаними до них пластиковими пляшками замість гранат.
Щоб стати пілотом дрона, потрібно лише 14 годин навчання. Українська влада закликає людей пройти безкоштовне навчання, а також виготовляти безпілотники вдома, щоб відправляти їх на фронт.
Військовий Стич у балаклаві пояснює значення дронів у цій війні на виснаження.
«У нас зараз триває активна боротьба технологій, гонка озброєнь: хтось перший щось придумає, збере щось класне», — каже він.
Поширена думка, що для суттєвої зміни лінії фронту необхідно одразу кілька інновацій. У листопаді головком ЗСУ Валерій Залужний заявив журналу Economist, що Росія та Україна «досягнули такого рівня технологій, який заводить нас у глухий кут».
Проблеми в України виникали не з тим, що постачали союзники, а в тому, коли це відбувалося.
«Під час Першої світової війни народилася авіація, — каже Стіч. — Зараз ми зароджуємо майбутню війну дронів, які, можливо, за два десятиліття зможуть переламати хід будь-якої війни».
