"Контролюємо небо", - мешканець Корабельного з "Аеророзвідки", що допомагає знищувати ворогів

На території Миколаївської області з квітня-місяця працює Міжвідомчий ситуаційний центр «Аеророзвідка», який допомагає ЗСУ знищувати ворога. Про це йдеться у повідомленні Миколаївської ОВА:

“З початку повномасштабного вторгнення було сформовано Міжвідомчий ситуаційний центр «Аеророзвідка», який ефективно допоміг під час оборони міста Києва. А вже з квітня, на запрошення начальника Миколаївської ОВ Віталія Кіма, представники «Аеророзвідки» прибули до Миколаєва, де і був створений Міжвідомчий ситуаційний центр у напрямку”.

Екіпажі з ударними дронами разом із бригадами знищують ворожу техніку. Зокрема, за допомогою українських дронів R18 було вражено та знищено ворожу техніку на більш ніж 130 мільйонів доларів.

“Зараз на базі Центру щодня збирають та обробляють інформацію про ворога з різних джерел, яку далі надсилають різним підрозділам сил безпеки та оборони. Зазначимо, що «Аеророзвідка» – об’єднання добровольців та волонтерів, яке у 2020 році було сформовано вже як громадська організація”, – Додали в ОВА.

Увійшли до Центру та миколаївці (у тому числі – мешканці Корабельного району) , які з перших днів війни займалися волонтерством, допомагали ТРО та ЗСУ своїми дронами. Для одного з таких місцевих мешканців війна розпочалася не з 24 лютого 2022-го, а з 2014 року (тоді він мешкав у Донецьку).

” Я керую БПЛА, в мої обов’язки входить контролювати небо , надавати зони аеророзвідки, вражати ворогів “. Моє 24 лютого розпочалося під час ранкових вибухів: біля мене недалеко якраз – Кульбакіне, аеропорт. І ми прокинулися із дружиною від того, що були вибухи… Я просто пережив 14-й рік: я жив у Донецьку, коли захоплювали аеропорт, тому я знав, що до чого йдеться.

Першого дня було незрозуміло. Були вибухи – було зрозуміло, що це не вчення. На третій день війни ми вирішили з хлопцями (я маю групу миколаївських пілотів дронів) зібратися – поспілкуватися, щоб допомогти нашим ЗСУ. Тоді ще (а зараз це смішно звучить), але казали: мітки на даху – туди прилітає тощо. І ми хотіли допомогти.

Зібралися, сказали, що ми можемо літати дронами, дивитися, допомагати, знаходити, знищувати. Далі я приєднався до ТРО, сказав, що можу допомогти: знімати ворога, де він знаходиться, щоб його якось вражати, відганяти від нашої землі. Через деякий час я приєднався до військкомату. Організувався екіпаж пілотів. Нині вони мертві – загинули. Але ми дуже довго з ними співпрацювали, до квітня-місяця”, – розповідає мешканець Корабельного району .

Незважаючи на втрати, волонтер зі своєю командою однодумців не зупинявся на досягнутому.

“Тоді ще, до екіпажу, я приєднався, знайшов контакти Марченка, ми з ним скоординувалися, він сказав, що ми будемо “небесні очі” його. Сказав до бригади приїхати – допомогти, дізнатися, які є завдання до розвідки тощо”. Але все ж таки ми – цивільні, і ймовірно, що були певні старахи у нас, ми не розуміли, що і як треба робити. Головна мета була, щоб у нас був сформований екіпаж (було багато людей, пілотів) та щоб нам надавали автомобіль, людей, які охоронятимуть. Весь напрямок півдня – якраз до Херсона, від Посад-Покровського до Олександрівки – це був мій напрямок. Міг його із заплющеними очима проїжджати, дивитися. Потім сталося так, що я почав розбиратися докладніше…”, – розповів юнак.

У момент допомоги ЗСУ були й дуже небезпечні моменти, проте це також не зупиняє прагнення продовжувати координувати ЗСУ по противнику:

Коли були в Балабанівці, я вперше потрапив під артобстріл, було дуже страшно. А потім через деякий час там літак прилетів, розвалив ці будинки. Я зрозумів, що нас бачать. Потім почав цікавитися системою розвідки і шукати людей. Потім мене знайшли деякі служби, і ми почали координуватися. На той час, коли я почав усе це організовувати тут містом, хлопці загинули.

Було важко, але ми руки не опустили, почали з хлопцями далі розвиватися, бо у нас ідея спільна – скоординувати все в одне місце, щоб ми могли надавати на запит екіпажі. Ми з військовими спілкувалися, поєднувалися, виконували різні речі.

Я хочу сказати: коли вони (окупанти) підходили до Кульбакіно, підходили до Балабанівки, їздили каналами – все це ми бачили. Ми вийшли на зв’язок із артою, ми вже прямо передавали, вже створювалися певні групи. І передавали всю інформацію їм. І вони вже – хто міг, відпрацьовував, хто не міг – не відпрацьовував. Це піднімало бойовий дух, коли вони горіли (окупанти), коли там все знищувалося – це було цікаво”.

Через деякий час з молодим чоловіком зв’язалися організатори Центру, з того моменту волонтери стали командою «Аеророзвідки»:

“Через деякий час вийшло так, що мене запросили на співбесіду, саме там був Ярослав Гончар, Інна “. І поспілкувалися. Вони саме розповіли ту ідею, яку хочуть запровадити тут, а вона повністю збігалася з нашою метою – координувати. Але ми не мали стільки коштів, які вони пропонували.

Усі хлопці, які працювали зі мною (пілоти), – також я їх сюди приєднав, це моя команда, яка перевірена, я знаю, що вони назад не здадуть і йтимуть лише вперед ”.