Жителі прифронтового села Лупарево Миколаївської області повертаються додому. Станом на 27 жовтня в селі проживає 318 осіб, хоча після початку російського вторгнення в селі залишилося лише 36 жителів. Кореспонденти «Суспільного» відвідали прифронтове село. Голова сіл Лупарево і Лімані Наталія Панаші розповідає, що, незважаючи на неодноразові обстріли, місцеві жителі повертаються.
“Протягом останнього тижня тут було “жарко”. Але люди повертаються до своїх домівок. У селі Лупарево вже 318 жителів, а їх було 36, а до півтори тисячі ще кілька. Радує, що вже є за ким доглядати за тваринами, собаками, котами», – розповідає Наталія Панаші.
У Лупарево, за словами місцевих жителів, спостерігаються перебої з електрикою і водопостачанням. Гуманітарну допомогу надають волонтери, місцева та регіональна влада.
«Як би ми не жили, де б ми не були, але серце прагнуло повернутися додому, в батьківський дім, на батьківську землю. Ці летять, всяка нечисть по небу, то, звичайно, страшно. Ми молимося, сподіваємося на Бога”, – каже місцева жителька Тетяна.
Людям допомагають будівельними матеріалами хоча б тимчасово ремонтувати пошкоджені обстрілами будинки. Раїса, жителька села, каже, що будинки кращі, ніж скрізь.
“Я кричав: “Просто йди додому!” Добре там, в Одесі, тихий район. А потім, звичайно, бомбили, відразу було страшно і тепер було страшно. Я пережив війну ще в дитинстві, нас теж евакуювали до Польщі. Я завжди говорила: “Найстрашніше – це війна”, – каже Раїса.
Валентина двічі поверталася в село, остаточно вирішила залишитися вдома на початку вересня.
“Я двічі повертався влітку. Перший раз я повернувся – мені було п’ять днів, я три ночі не спав, тому що бомбили, і два дні було нормально, але я пішов. Тоді я вирішив приїхати, бо тягнувся додому. Я приїхав, пробув два тижні і знову, як бомба, втік. Повернулася на початку вересня, але, здається, нікуди не поїду », – розповідає Валентина.
