ИсторияОбществоТема дня

Криниці Вітовщини: не лише історична пам’ятка, а й резервні джерела у спекотному південному степу

Південь Миколаївщини відрізняється від решти території області наявністю шахтових колодязів. До територій, де вода залягає на значних глибинах, належить і Вітовський район. У спекотному південному степу неможливо було вижити без води. Тому, щоб дістатися живої води, наші предки будували глибочезні гідроспоруди, — розповідає історик Віктор Мних.

Ззовні над шахтовим колодязем зазвичай будували кам’яні опори, на яких кріпили дерев’яний механізм — кират. Кират являв собою закріплений горизонтально барабан, що приводився у рух конем. При обертанні, з одного боку на барабан намотувався трос, так само з іншого боку трос розмотувався. До кожного кінця тросу кріпилася діжка ємністю 50 літрів. Коли під час обертання кирату одна діжка піднімалася з водою на поверхню, то інша — пуста, опускалася додолу. Кам’яні опори біля колодязя називали «биками», таких «биків» переважно ставили три (наприклад, у Криму будували навіть чотири опори).

Малюнок: Кирата з кінною тягою

Можливо, технологія побудови глибоких шахтових колодязів (які у нашому районі сягають глибини від 25 до 40 метрів) запозичена нашими предками від турків. На користь такої гіпотези свідчить паралельна назва Троїцького колодязя, який у селі Калинівка називають Турецьким. Ще у першій половині 20 століття шахтових колодязів у селах та полях Вітовщини було надзвичайно багато. Бо альтернативи колодязям на той час не було, і водопостачання відбувалося завдяки глибоким гідроспорудам.

Нам відомо від старожилів, що людей, які шукали підземні водоносні жили, називали малаканами. Чому саме така назва існувала на той час, нам невідомо. Можливо, це було прізвище, або прізвисько людей, пошук води якими міг бути родинним заняттям цілої династії, коли знання передавалося від батька до сина. Така робота була надзвичайно відповідальною. Бо від точності місця, на якому слід було копати криницю, залежала праця багатьох людей.

Шахтовий колодязь у селі Білозірка

«Багато подібних криниць було знищено під час радянсько-німецької війни. Нам відомі не поодинокі випадки, коли деякі колодязі використовували, як санітарні захоронення. Тобто, до криниць скидали трупи загиблих німецьких солдатів і коней, та засипали їх. У селах Вітовщини шахтові колодязі активно використовували до середини 60-тих років, а у деяких селах навіть до середини 80-тих. Наприклад, у селі Степовому (на той час с. Воровське) колодязь біля ставка діяв для напування худоби на тирлі. Лише на небагатьох колодязях нині залишилися зовнішні кам’яні споруди.

Із впровадженням централізованого водопостачання (починаючи із другої половині 20 століття) шахтові степові криниці поступово відійшли на другий план, а потім і взагалі були закинуті та забуті людьми. Деякі колодязі нині засипані. Нам відомо про залишки таких споруд у Вовчій балці на крайньому півдні Вітовщини, і біля колишнього села Павлівка», — йдеться у повідомленні.

Засипаний колодязь неподалік колишнього села Павлівка

Вирва засипаного колодязя у Вовчій балці

«На наш погляд, степові криниці Вітовщини варті особливої уваги місцевої влади. Маємо зберегти ці унікальні гідроспоруди для прийдешніх поколінь не лише як історичні об’єкти побуту минулого, але як резервні джерела водопостачання», — зазначає Віктор Мних.

Реклама на сайте
Показать новость полностью

Связанные статьи

Подписаться
Уведомление о
0 Комментарий
Встроенные отзывы
Посмотреть все комментарии
Реклама на сайте
Back to top button