Общество

“Шаман” з Корабельного району: чому батько 5-ти дітей пішов воювати на схід України

Про миколаївця з Корабельного району Дениса І. (позивний – “Шаман”), що захищає нашу батьківщину на сході України, в зоні проведення Операції Об’єднаних Сил (раніше – АТО), пише uatv.ua.

Ми познайомилися рік тому, за кілька кілометрів від окупованого Донецька. Позиції українських воїнів розташувалися в кінці поля у лісосмузі, наскрізь проритій траншеями. Змішаний з багнюкою сніг укривав всі переходи, щілинами гуляв холодний вітер. Навколо – сірість і мряка. Аж раптом до журналістів вийшли бійці. Усміхнені підтягнуті хлопці в екіпіруванні випромінювали щирість і позитив. Серед них – і “Шаман”, – згадує автор публікації Ігор Меделян.

Спокійний чоловік читав вірші, написані ним на передовій, розповідав про обстановку на “нулі”, про себе, аж поки не обмовився, що є батьком п’ятьох дітей. Та змушений бути разом із побратимами, бо спершу має віддати борг своїй країні й народу. Скоро ми попрощалися.

Минув час, бригада “Шамана“, чиє справжнє ім’я Денис, вийшла з передової на відновлення та підготовку. У воїна скінчився термін контракту, і він вирушив до родини. Аж раптом, за рік, на одній із позицій я побачив знайоме обличчя.

“Шаман?”.

“Так, Ігорю, він”, – з усмішкою відірвався від роботи (хлопці споруджували щось із дошок) чоловік у камуфляжі.

Його історія – подекуди схожа на багато інших історій українських вояків. І, водночас, розкриває саму суть тих людей, які полишили родини й мирне життя заради майбутнього своєї країни.

Армійський досвід до війни на сході України у Дениса був мінімальним: свого часу він закінчив військове училище, потім – вступив до вищого військового училища, але за певних причин не завершив.

“Уже 2015-го, коли вирувала війна, сам прийшов до військкомату й попросив, щоб мене взяли у 4-ту хвилю мобілізації. Спочатку служив у військовому комісаріаті, а потім – призвали до доблесної 28-ї ОМБр. І нині я гордий тим, що служу в ній”, – розповідає боєць.

Вдома на нього чекають діти і дружина.

У мене п’ятеро дітей: троє доньок і двоє синів. Найстаршому – 23 роки, а наймолодшому – 7. Я намагаюся не розслаблятися, не розкисати, але дуже сумую за дружиною і дітьми”.

Попри чималу тугу за рідними, каже, що зараз потрібен на передовій, передусім для того, щоб його діти жили спокійно, не відчуваючи на собі усі ті жахіття “руського міра”, який 2014 року прийшов на Донбас.

“Коли бачимося, молодші питають: як там – на війні? Я їм розповідаю, але без подробиць про увесь цей жах. Або дивимося, наприклад, фільм про війну. І я кажу: ось тут десь тато бігає. Буває, що нахлинуть спогади – і я не знаходжу слів, не знаю, як знайти підхід до дітей, щоб розказати: війна – це сльози, жах, кров, вишкір смерті. Немає в ній нічого доброго”, – описує “Шаман” зустрічі зі своїми дітлахами.

На початку року, коли його бригада вийшла на відновлення у тил, Денис звільнився. Строк його контракту добіг кінця, і чоловік вирушив до рідних. Втім, удома побув чотири місяці.

“Частинка мене лишилася на війні. Я мав повернутися до своїх побратимів. Не міг інакше. Удома війна снилася, некомфортно себе почував у цивільному житті. Можливо, це якийсь посттравматичний стресовий розлад, тож я повернувся до армії“, – каже Денис.


У відпустці Денис відвідав свою рідну Миколаївську школу №43

Денис каже, що чимало бійців відчувають дискомфорт у цивільному житті. Можливо, й через те, що в армії все чітке та зрозуміле:

“У війську квадратне носять, кругле котять. А на “гражданці” – не скажу, що там важко звикнути до звичайного життя, це можна зробити. Але психологічно важче. Адже війна ще не завершена, і я зараз маю бути тут”.

Для нього війна закінчиться, коли вони з побратимами проженуть останнього російського окупанта з України. Тоді, каже Денис, і настане справжній мир.

“Війна триває вже шостий рік поспіль, і за один день не завершиться. Тому потрібні усі наші сили – для того, щоб підтримувати мир у нашій країні”, – вважає він.

Денис відзначає, що для світу вже давно не є секретом те, що проти України воюють російські війська. І, почасти, бойові дії вони ведуть підступно.

“То раніше колись було чесно: узяв меча й пішов. А нині – ні. Нас зараз снайпери дуже напружують. Також триває підла інформаційна війна. (У цей час десь неподалік розриваються снаряди, – авт.) Чуєте? Вже почали по нас працювати. Нас як показує російське телебачення? Неначе ми тут якісь звірі чи карателі. А ми – звичайні хлопці, які покинули свої родини й пішли відстоювати свою землю, свою Батьківщину. Нас не влаштовує, коли половина країни тут, половина – в окупації, або: десь там – Крим, а тут – Україна. Ми – за неподільну країну, якою вона була і має бути”.

Нагадаємо, “Корабелів.Інфо” писали: Воин из Корабельного района, защищающий Украину на Донбассе, посвятил своё стихотворение “диванным” патриотам

Читайте больше наших новостей в Telegram-канале @korabelov_info

Связанные статьи

13 комментариев

    1. В чём она хороша!? Ты бы особо не радовался,как я погляжунаш герой себя арийцем считает,а твоего брата они неподчеют)))

    2. Если Путин его поджарить,то наверное Порошенко воспитаеи его детей? или ему пох? Вспомните афганцев. Теперь воины Советской оккупации Афганистана

  1. Извините конечно , а пошёл воевать , потому что идиот !!!!!! Хочет видимо , чтоб дети остались с мамой сами на жалкое существование !!!!!

  2. население состоящее на 73% из жадных и тупых кретинов, широко представлено местными жителями

      1. ......малоросами, которые пишут тут всякие гадости, несоизмеримые с понятием "достоинства и чести".
        Жаль их, убогих!
        Денису еще раз - здоровья!

      1. О,знаю "Шамана". Уважаемый чел.
        Наш, Октябрьский.Вы ему лично в глаза это скажите, когда вернётся.Не бойтесь,он с вами не больно поспорит.)

  3. Шаман, респект тебе и Уважуха!
    Ты настоящий Мужик. А те новоотсоссные сёстры что тут в колорадской спеси изгыраются в своей эе жёлчи и подавятся. Микодаїв, Донецьк, Луганськ, Севастополь і Крим - це Україна!!!
    Слава Україні! Героям Слава!!!

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован.

Back to top button