История

Хати розібрали на будматеріали, а землю на місці села переорали... З історії степових хуторів Вітовщини

Продовжуємо серію публікацій «СТЕПОВІ ХУТОРИ ВІТОВЩИНИ», підготовлену мешканцем Корабельного району міста Миколаєва Віктором Мнихом.

ХУТОРИ ГОРОХІВСЬКІ виникли майже одночасно з Калинівськими та Орловими хуторами. Для розуміння, чому так відбувалося, мусимо зробити маленький відступ.

Річ у тім, що під час Кримської війни 1856р Росія зазнала ганебної поразки від Великої Британії. За умовами капітуляції Росії заборонено будувати військові кораблі у Миколаєві. Тож, велика кількість працівників адміралтейських поселень (посади Богоявленськ, Воскресенськ, Калинівка) залишилися без роботи. Зростала соціальна напруга, тому вирішили наділити селян казенними землями. Вільних земель поблизу посадів не було, тож людям давали наділи у степу за 15 км від села. Саме після 1856 -1861 рр. з’являються скупчення хуторів. Одним із таких скупчень були хутори Горохівські.

Станом на 1869 рік Горохівських хуторів налічувалося аж одинадцять. За даними «Списку населених місць Херсонської губернії» від 1896 року, поселення мало статус казенно-оброчного і називалося селом Павлівка. У селі мешкало 375 осіб. Павлівка мала кілька шахтних колодязів.

У 1910 році кількість населення сягала вже 400 осіб.

Лежала Павлівка між сучасними селами Червоне і Костянтинівка. Своєї церкви у Павлівці не було, і селяни належали до приходу храму св. Костянтина та Олени у селі Костянтинівці.

В роки Голодомору (1932-1933) село вимерло майже наполовину. Це можна пояснити тим, що Павлівка розташована далеко в степу, де не було ні річки, ані ставка, де б люди могли ловити рибу і рятуватися від голодної смерті.

У 60-тих роках XX сторіччя поблизу села будується Інгулецька зрошувальна система. Грунтові води з каналів починають потрапляти до підвалів, вбиралень та на цвинтар.

З огляду на спекотний клімат та загрозу епідемій, приняли рішення про відселення людей.

Павлівці переселялися переважно до сусідніх сіл, а найбільше — до Квітневого та Засілля, де вже на той час працював цукровий завод. Остання родина покинула село у 1976 році. Лінії електропередач демонтували, хати розібрали на будматеріали, а землю на місці села переорали.

У полі залишився лише цвинтар, зарослий акаціями. Так сумно закінчилася історія цього давнього степового села.

Карта Херсонського повіту 1910 р.


На фото — залишки засипаного шахтного колодязя біля колишнього села Павлівка

Джерела:

1. Книга «Список населених місць Херсонської губернії». Херсонське губернське статистичне правління. 1896 р. Херсон.
2. Спогади старожилів сіл Квітневе, Засілля, Пересадівка.

Читайте новини першими

Связанные статьи

2 комментариев

  1. Когда то подобное случится и с существующими ныне сёлами николаевской области. И это будет не голод или угроза эпидемий....а банальная нехватка работы в селе. Фермерство у нас не поддерживается, вода стоит дорого и содержать огород не выгодно. А жить в селе кроме как с огорода...ну, вы понимаете

  2. Кроме сел на территории района было множество хуторов. До Голодомора 1932 -1933 гг хозяйств единоличников насчитывалось около сотни. На картах 1935 г хутора уже значаться как руины. Большевики всех селян согнали в колхозы, чтобы удобней было грабить.

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

Back to top button