История

«Лежав на чумацькому «Косому шляху». Історія одного зі степових хуторів Вітовщини

Продовжуємо серію публікацій «СТЕПОВІ ХУТОРИ ВІТОВЩИНИ».

Сьогодні Вашій увазі — розповідь про Білі Криниці.

Хутір з такою мальовничою назвою вперше згадується у 1856 році. За даними списку землевласників Херонського повіту, землі і хутір записані власністю штабскапітана Івана Ященка. Однак, краєзнавці вважають, що хутір Білі Криниці має більш давню історію.

Хутір лежав на чумацькому «Косому шляху», який поєднував шлях з Єлисаветграда до Херсона із шляхом вздовж лівого берега р. Інгул. Шлях цей відомий ще із середини 18 століття.

Відомий краєзнавець Олександр Шива реконструював Косий шлях за давніми картами 18 століття. Прямував шлях (зі сходу на захід) від сучасного села Новоолександрівка, через хутір козака Івана Сушка (нині — Нове життя), Білі Криниці, хутори Михайлівські (нині — М. Ларине), через Білий брід (біля Маріїного гаю) на правий берег Інгулу, далі на Тернівку і Соляні склади. Згадується Косий шлях також у книзі миколаївської краєзнавиці О. Ф. Ковальової «Та йшов чумак дорогою».

Фрагмен карти Херсонського повіту за 1903-1910 рр.

У 1880 році, згідно «Колекції карт і планів Херсонського повіту», Білі Криниці вже згадуються як село. 1176 десятин землі належали чотирьом дочкам — спадкоємицям Івана Ященка.

У 1873 р. за 2 км на схід від села стала до ладу новозбудована Харківсько-Миколаївська залізниця. Виявилося, що на залізничній станції Щербина не було якісної води. Тому воду подавали на станцію за допомогою механічної помпи керамічними трубами спеціально прокладеними від Білих Криниць до ст. Щербина.


Фрагмент військової карти РККА 36(L) 1935-1941 рр.

З часом село стали називати Водокачкою. Ця неофіційна назва жила в усному спілкуванні людей, не зважаючи на нову радянську назву села (імені Петровського).

Стара назва села Білі Криниці забута нащадками, а ті, хто її ще пам’ятав, відійшли у кращий Світ у роки Голодомору.

У 2016 році на виконання Указу Президента України про декомунізацію, селу повернули народну назву Водокачка.

Віктор Мних

Связанные статьи

8 комментариев

  1. Интересная статья. Как мало нам известно о истории родного края. Зарождение большинства сел и даже городов начиналось с маленьких хуторов.

  2. Серега:»нам сейчас одно важно — выжить»

    Да прам выжить,.можна подумать ты последнее доедаешь. Хочешь»выжить» — выживай тебе никто не запрещает. Мне ( и думаю не только мне) интересно почитать о истории нашего района.

  3. Тут жили мои родственники и покойный друг. Немного не лепится. В голодовку там ни кто не умирал. Ибо щерица росла и зайцев с суслами на петли ловили валом. А вот дамбу и ставок сделали во времена Хрущева.Рыба там была знатная. Ну и лесопосадок до войны не было. Что бы сходиь в туалет на багори нужно было бежать с пару километров.

    1. Южак:. /А вот дамбу и ставок сделали во времена Хрущева./

      Ты на карту смотрел? Ставок на ней обозначен еще до войны. Каким боком Хрущев к ставку, возможно греблю при Хрущеве сделали но не ставок.

  4. Южак:»В голодовку там ни кто не умирал»

    !!??? Во как. Сам придумал? С декабря 1933 года весь район был занесен на Черную доску, какая щерица зимой, что ты мелешь? Во ВСЕХ селах умирали от голода люди, где больше, где меньше, но во всех селах без исключения.

  5. Все сознательные люди берём свои семьи и идём на праздники в краеведческий музей! В сто раз дешевле, чем делать план барыгами, вытаптывая главную площадь и полезнее всем поколениям.

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

Back to top button