kloomba

Миколаївські поліцейські напередодні Дня перемоги над нацизмом у Другій світовій війні відвідали ветеранів

Напередодні Дня перемоги над нацизмом у Другій світовій війні миколаївські поліцейські відвідали ветеранів: і цього року, не порушуючи традицію, голова Миколаївської обласної ветеранської організації Асоціації ветеранів МВС України Ольга Морозова разом із правоохоронцями завітала до семи ветеранів МВС, які радо приймали гостей, і знову кожному було що згадати та розповісти.

Знайомтесь:

Станіслав Федорович Кривопляс: зростав у дитбудинку, у 1941 році був юнгою морської військової частини, коли прямо на прохідній отримав своє перше поранення. Тоді почався обстріл й бомба поцілила у КПП, загинуло одразу троє його товаришів по службі, Станіславу Федоровичу, хоч і з важкою травмою голови та контузією, вдалось залишитись у живих. «Особливо запам’ятався танковий наступ на наш бронепотяг. Потрібно було бути готовим прийняти бій на смерть. Ворог вщент розтрощив техніку, не шкодуючи нікого. Мене ціною власного життя врятував командир», - розповідає 88-річний майор міліції у відставці Станіслав Кривопляс, екс-черговий чергової частини Корабельного райвідділу.

Павло Леонтійович Книш: з міліції звільнився на пенсію у званні підполковника з посади заступника начальника фінансового відділу УМВС України в Миколаївській області. Зараз 92-річний Павло Леонтійович згадує, як у буремному 1944-му був зенітником та збив чимало ворожих літаків. Павло Книш пишається, що тоді ніхто з його товаришів по службі не загинув. Усьому, чого досяг, підполковник міліції у відставці завдячує дружині, з якою познайомився після війни на танцях і з того часу пара вже 70 років живе у щасливому шлюбі. А зустрічати колег Павло Леонтійович вийшов у тих самих фронтових чоботях.

Григорій Тихонович Заговалов: визволитель Миколаєва, співробітник НКВД та у званні старшого лейтенанта - інспектор тодішнього витверезника УМВС. У свої 99 років Григорій Тихонович охоче розповідав про те, як разом із київськими військовими подавали дружню руку польському народові у 1939 році. У війну, яка закінчилась для нього у Болгарії, був артилеристом, командувачем взводу. Поранення Григорій Тихонович отримував шість разів, та деякі відголоски війни залишились із ним назавжди: один осколок від гранати і зараз знаходиться біля серця, другий – у хребті. «Звільнивши Миколаїв, наші війська йшли на Одесу і дорогою, у селищі Березанського району, люди винесли солдатам води та рушників. Так, серед місцевих, я і зустрів майбутню дружину, яка дочекалась мене, у 1947 у нас народилась дочка, а в 49-му – син», - згадує Григорій Тихонович. Після війни чотири роки Григорій Заговалов віддав навчанню дітей історії, потім службі в НКВД та міліції.

Олег Іванович Пономаренко: служив у розвідці, а в міліції полковник займав відповідальну керівну секретну посаду. У війну починав із солдата, а потім став командиром відділення піхоти. І досі перед його очима стоїть картина, як вперше побачив та знешкодив стрибаючу міну (Prigaying meins). Вибухівки були розміновані, а ворог взятий у полон, за що Олег Іванович отримав до своєї скарбниці нагород ще одну почесну відзнаку. Нині 93-річний відставний полковник багато часу проводить у сімейному колі та упевнений, що головне бути вічно юним душею. Примітно, що Олег Іванович зараз мешкає у будинку, у якому ще до революції жили німці-колоністи, потім розташувались військові, а згодом держава надала це житло родині Олега Пономаренка.

Геннадій Іванович Захар’єв: коли почалась війна, йому було 16 років. Юний Геннадій Іванович навчався у спеціалізованому авіаучилищі. Свої перші бойові вильоти здійснив у якості повітряного стрілка-радиста. Взагалі їх у житті Геннадія Захар’єва було 19. У березні 1945-го під час знешкодження угрупування противника літак Геннадія Івановича потрапив під жорсткий обстріл, був серйозно пошкоджений, а сам Захар’єв поранений. Не зважаючи на це, бойове завдання було виконане успішно, а весь екіпаж - нагороджений. Після тривалого лікування та реабілітації для Геннадія Івановича почалось мирне життя. З 1963 року вісім років поспіль Геннадій Захар’єв у званні підполковника очолював Заводський районний відділ міліції, після чого пішов на пенсію та ще 21 рік пропрацював на заводі «Екватор» начальником відділу кадрів та технічного навчання і вже потім вдруге відправився на заслужений відпочинок. І сьогодні ранок 93-річного почесного пенсіонера починається із зарядки, обливання та легкої прогулянки у 5 км.

Федір Петрович Помогалов: у 17 років пішов вчитись на снайпера, потім закінчив танкове училище. У лютому 1944 року боронив Одесу в лавах танкових військ. На службі в міліції полковник вміло координував роботу чергової частини УМВС. На зустріч із нами 92-річний Федір Петрович вдягнув увесь в медалях і орденах міліцейський кітель та ділився спогадами, гортаючи армійський фотоальбом.

Василь Кирилович Ромашов: піхотинець, на 98-му році життя зберігає у пам’яті кожен день з війни: і як був поранений та втратив око, і як друзів рятував, і як пристосовувався до іншого життя на службі в міліції. «Це був 1944 рік. Будівля міліції залишилась одна – де зараз знаходиться Центральний відділ поліції. Усі інші – в руїнах. Тільки-но поховали героїв-ольшанців», - так запам’ятались Василю Кириловичу перші міліцейські будні. Остання перед пенсією посада лейтенанта Ромашова в міліції – інспектор відділу спеціальної та бойової підготовки УМВС України в Миколаївської області. Висока підготовленість правоохоронців чи не найважливіше завдання, з яким Василь Кирилович справлявся на відмінно і досі упевнений, що служили разом із ним виключно професіонали.

"Нашим ветеранам бажаємо міцного здоров’я, аби вони ще не один рік дивували нас своїми досягненнями й життєвими історіями...", - сказано у повідомленні відділу комунікації поліції Миколаївської області.

Редакция сайта не несет ответственности за содержание комментариев под статьями.
Уважаемые читатели, будьте взаимовежливы!
avatar
  Подписаться  
Уведомление о

Популярное за неделю:

Погода
Погода у Миколаєві

вологість:

тиск:

вітер: