Миколаїв відсвяткував уже 228-ту річницю свого заснування, але досі серед істориків точаться суперечки про те, яку дату вважати датою народження міста. Відповідь на це питання дає відомий колекціонер та історик Вадим Юрлов.
– До останнього часу сприйняття історії виникнення Миколаєва нам диктувала Російська імперія… А звідки виник Миколаїв взагалі? Як нам говорили в школі: було дике поле, прийшли російські солдати на чолі з Потьомкіним, пригнали з Херсонської губернії дівок, дали годину на знайомство, потім одружили всіх солдатів і побудували судноверф і ось так виник Миколаїв.
А я, як людина, яка читає, вивчає, знаходить нові факти, готовий посперечатися. Ось дивіться: 1399 року князь Вітовт побудував Вітовку на місці сучасного Жовтневого. Це відомий факт. Поступово Вітовка переросла в Богоявленськ. Ба більше, у Богоявленську був монастир, який, на скільки я пам’ятаю, 1829 року намагалися перетворити на Олександро-Богоявленську лавру і цей монастир мав під собою п’ять тисяч подушних селян. Це дуже багато для монастиря. І на тому місці, де зараз Широка Балка, жили незаможні люди, всілякі прийшлі, які не мали можливості жити в Богоявленську. Ніякого дикого поля не було. Це було за п’ятдесят років до виникнення Миколаєва. То як же місто могло виникнути на порожньому місці?
Тож я вважаю, що Богоявленськ просто поглинув верф, яка виникла на Інгулі, і в такий спосіб вони з’єдналися. Таким чином, я вважаю, наше місто виникло не 226 років тому, а виникло 1399 року і йому не 226, а 616 років. Так, він міг називатися Богоявленським, але його назвали Миколаїв, ну і нехай буде така назва. Але я вважаю, що датою виникнення міста можна вважати саме період 1399 року, бо це наша історія.
Довести можна багато чого, як наприклад, хто ж кого поглинув, образно кажучи: верф Богоявленськ чи Богоявленськ поглинув верф? У цьому є своєрідна загадка, родзинка в нашій історії.
Ось кажуть, що російські солдати тут першими жили. А я на це скажу – брехня. Якщо ми візьмемо історичні джерела російські при чому і звернемося до бібліотеки Ломоносова в Москві, то там знайдемо збережене листування між Потьомкіним і Катериною II. Коли Потьомкін ішов на Крим, він зупинився, не доходячи до Миколаєва двадцять верст, його наздогнав верстовий із Санкт-Петербурга з тривожним листом, що сенат не виділив грошей на війну з турками, проте виділив гроші на будівництво верфі. Потьомкін у відповідь на це писав Катерині (я підкреслюю, це історичний факт, причому російський факт):
“Матінко, зимувати ми будемо в гирлі Бугу та Інгулу (мається на увазі місце біля так званої Фабрової дачі), тут величезна кількість сіл і фермерських господарств, і наших п’ятнадцять тисяч війська легко й без бунту місцеві селяни зможуть оселити в себе”.
Я підкреслюю – без бунту, Це не напружуючись. А тепер можете собі уявити такі фермерські господарства і села вздовж річок Бугу та Інгул, щоб п’ятнадцять тисяч війська не напружуючись можна було розмістити? Про яке “голе поле” може йтися?
Упродовж усієї історії людства люди завжди селилися там, де була вода, уздовж річок, де був чорнозем, де можна було торгувати, ловити рибу, у таких місцях завжди селилися люди. Бо ніколи тут не було дикого поля. Це брехня, яка до вподоби сьогоднішнім так званим русофілам і українофобам, щоб показати, що ось, прийшли росіяни і все тут побудували і нас навчили як жити. Це брехня.
Коли в Полтавській області знаходять городища, що датуються за п’ять тисяч років до Різдва Христового з п’ятдесятьма тисячами вогнищ (хат), це свідчить про потужну колоритну свідомість того етносу, що тут проживав. Чому там було п’ятдесят тисяч? Бо це був суцільний чорнозем: палицю встроми і вона росте.
Звісно, не було тоді ні України, ні Росії – адже це сім – вісім тисяч років тому, але був певний етнос, праслов’яни, міста-держави, з яких ми потім, асимілюючи, виросли, з яких виріс наш етнос, наша мова, наш гарний, неповторний український народ, що тримає в собі певний стрижень, яким я просто пишаюся сьогодні.
Видавництво Шамрай
Раніше ми писали:
