Чорні дошки БОГОЯВЛЕНСЬКА (Фото)

«Чорні дошки» — система психологічного, військового та адміністративного терору радянської влади в Україні та районах СРСР, населених переважно українцями (Вікіпедія).

Застосовувався цей терор у 1920-1930-тих роках на громадян, що чинили опір явно протиправним діям.

Одним з найжахливіших заходів в історії репресивної політики ВКП(б) проти селянства (і українського селянства у перше чергу) стало запровадження так званого режиму «чорних дошок» щодо колгоспів, сіл, районів та навіть окремих осіб.

Саме південні області України зазнали найбільших людських втрат в наслідок злочинної політики тогочасного радянського уряду.

Не обминула ця трагедія і Богоявленськ, як і Жовтневщину в цілому. 

Сам термін «чорна дошка» має довгу історію — є свідчення, що принаймні з 1920 року українські села і навіть цілі волості, які не виконували продрозкладки, чинили опір продзагонам, оголошувалися «чорнопрапорними».

Туди направлялися каральні загони, звідти брали заручників, і не завозили промислові товари.

Відновлення «чорних списків», «чорних дошок» надалі було пов’язане із заготівельною кампанією 1928-1929 років, наступною колективізацією та розкуркуленням, коли села, що не виконували відповідних завдань, оголошувалися «отстающими», а передовиків заносили на «червону дошку».

Такі ж терміни використовувалися і щодо промислових підприємств, які не виконували планових завдань, не розгортали соціалістичного змагання.

За період Голодомору 1932-1933 років термін «занесення на чорну дошку» отримав друге дихання та інший зміст: процедуру занесення на «чорну дошку» пізніше офіційно визнали як репресивний захід.

Термін «занесення на чорну дошку» вже пов’язували не стільки з невиконанням показників заготівлі хлібу, а з особливими репресіями щодо сіл та окремих регіонів, які до того ж і чинили активний чи пасивний спротив політиці партії. З певністю до таких регіонів можна віднести Жовтневий район Миколаївщини.

Наявні відомості дозволяють стверджувати, що такі репресії, як і сам термін, почали вживатися ще навесні 1932-го, чи навіть восени 1931 року.

Пояснюється факт такої «осінньої» активізації репресивних заходів тим, що фактично тільки з листопада, за зізнанням генерального секретаря ЦК КП(б)У С. Косіора, «розпочали підіймати партійну організацію на хлібозаготовки».

Іншими словами, це означало, що восени 1932 р., коли врожай був весь зібраний, а інших джерел харчування вже не було, настав час зробити життя народу нестерпним, кинути всі сили компартійного апарату від верхнього ешелону до низових партосередків на боротьбу з селянством.

Нагадаю, що з лютого 1933р. увесь Жовтневий район був занесений на «Чорну дошку». Саме в цей період вище партійно-радянське керівництво вирішило підтримати таку місцеву «ініціативу», яка повністю вписувалася в стратегію ескалації боротьби за фізичного нищення українського селянства.

Ініціатором всеукраїнського застосування занесень на «чорну дошку» (як заходу створення повністю неможливих умов для проживання у певній місцевості) стало Політбюро ЦК КП(б)У. Саме до такої місцевості належав Богоявленський кущ.

{gallery}2012/11/09/2{/gallery}

Страшний голод на Жовтневщині (особливо зимою 1933р.) викосив величезну кількість людей. Такі села Жовтневого району як Бармашове, Калинівка, Шевченкове, Котляреве, Воскресенське, Мішкове- Погорілівка ,а також Богоявленський кущ – села Лимани, Лупореве, Богоявленське постраждали чи не найбільше, бо занесення на «чорну дошку» означало повільну смерть.

Серед «заходів з посилення хлібозаготівель», які застосовувалися для подолання «куркульського впливу», були репресивні дії радянської влади щодо селян.

Зміст репресивних дій був таким:

— негайно припинити всю торгівлю (як державну, так і кооперативну), постачання будь-яким крамом, а наявний вивезти;

— припинити також колгоспну торгівлю;

— припинити кредитування у будь-якій формі і дотерміново стягнути раніш видані кредити та інші фінансові зобов’язання;

— провести ретельну «чистку» складу колгоспів та низових органів влади від «контрреволюційних елементів».

Офіційним державним актом, що запровадив такий режим, стала постанова РНК УСРР «Про боротьбу з куркульським впливом в колгоспах» від 20.11.1932 та Інструкція до неї (досі не опубліковані дослідниками Голодомору).

Зокрема, інструкція передбачала «встановити занесення на «чорну дошку» колгоспів, що злісно саботують здачу (продаж) хліба за державним планом». І далі дослівно переказувався зміст компартійної постанови, але вже українською мовою.

Правом занесення колгоспів на «чорну дошку» наділялися облвиконкоми.

Пропоную читачам чорний список того часу: подивіться, чи нема в ньому вашого села?

Нижче подані населені пункти Жовтневого району, котрі були приречені на повільну голодну смерть.

Область і село подається згідно тогочасному адміністративному поділу територій. В деяких випадках для пояснення подається теперішня назва села або району.

— Богоявленський кущ Одеської області (м. Миколаїв, Корабельний район). Липень 1933 р. Газета «Шлях індустріалізації» 04.08.1933 №3742;

— Балабанівська сільрада. Грудень 1932 р. Газета «Шлях індустріалізації» 20.12.1932 №3569, 08.01.1933 №3581 та ін., ДА Миколаївської області, Ф.П-6, оп. 1, спр. 466, арк. 29;

— Лиманівська сільрада. Листопад 1932р. ДА Миколаївської області, Ф.П-6, оп. 1, спр. 271, арк. 52;

— колгосп імені Сталіна — Одеська область (Лупаревська сільрада);

— Зернорадгосп ім. Косіора з 1929 р.; з 1944 р. – колгосп ім. Шевченка (с. Шевченкове). Липень 1933 р. Газета «Шлях індустріалізації» 04.08.1933 №3742;

— Воскресенське. Листопад 1932 р. ДА Миколаївської області, Ф.П-6, оп. 1, спр. 271, арк. 52;

— ТОЗ «Червоний прапор» (с. Бармашове);

— Калинівська сільрада (Миколаївська область, Жовтневий район);

— Т. Шевченківський кущ — Одеська область (нині не існує). Липень 1933р. Газета «Шлях індустріалізації» 04.08.1933 №3742;

— колгосп ім. 61 комуна — Одеська область (Мішково-Погорілівська сільрада). Грудень 1932 р. ДА Миколаївської області;

— с. Свято-Троїцьке — Одеська область (Святотроїцька сільрада — Миколаївська область);

Живімо і пам’ятаймо

79 років, які відділяють нас від того страшного часу, котрий назавжди змінив сприйняття часового простору на «до» і «після» голодомору.

Час — не лише лікар, він ще й великий учитель, який не дасть і сьогоднішнім, і прийдешнім поколінням права забути зиму і весну 1933-го. Сьогодні багато що з архівних матеріалів стало відомо широкому загалу не лише в Україні, а й у світі.

Вже язик не повернеться назвати вигадкою те, що це були часи, коли щодня голодна смерть косила десятки тисяч українців — літніх, жінок, дітей. Або той факт, що восени 1933-го за парти сіла лише одна третина учнів.

Ми знаємо, звідки взялося «населення» вимерлих районів. Виявляється, масштаби злочину сталінський режим вирішив приховати масовим переселенням на наші землі селян з Росії та Білорусії.

Восени і взимку 1933-го, як свідчать автори унікального картографічного видання «Україна. Голодомор 1932-1933», підготовленого видавництвом «Картографія» спільно з Українським інститутом національної пам’яті, до тодішніх Дніпропетровської, Донецької, Одеської (до 1937 р. до Одеської обл. входила теперішня Миколаївщина) та Харківської областей планово переселили майже 22 тисячі господарств.

Згадане видання викладає й географію «чорних дощок», місця поховань та споруджені меморіали на вшанування пам’яті жертв голоду 1930-х безсмертної, за словами академіка Ігоря Юхновського, нації, котра пережила страшенні катаклізми.

Пам’ятаймо ж своїх (не таких вже й далеких) предків, котрі невинно загинули мученицькою голодною смертю.

В останню неділю листопада в Україні традиційно згадуємо трагічні події голодомору 1932-1933 рр. Запалімо ж свічу пам’яті по невинно убієнних голодом земляках. Вічна їм пам’ять.

Використана література:

Віктор Мних (Історико-просвітницька секція Вітовського Українського Товариства)