Без рубрики

Кошовий отаман Сидір Білий. Історія Вітовки.

Гріхом було б не згадати славне ім’я людини, котра частину свого життя прослужила у Вітовці, і котра великою мірою спричинилась до появи у Таврійському степу міста Миколаєва. Власне задля цієї мети він поклав своє життя. (на гравюрі — Сидір Білий)

Сидір Гнатович Білий народився у 1716 році в старовинній козацькій родині на території сучасної Херсонщини. В молоді роки навчався у Києво-Могилянській академії, після чого подався на Січ. Вступив до запорозького товариства юнаком, навчався в січовій школі старшин.

Через виняткові здібності його ще в молоді роки обрали на посаду військового осавула. В цьому чині Сидір Білий брав участь у багатьох морських і сухопутних походах на Дунай і в Крим. В цих походах зростав його авторитет і досвід як козацького командира і як моряка.

Протягом 60-х років XVIII ст. він неодноразово виконував особисті доручення кошового отамана Петра Калнишевського. Оскільки освічений, розумний і відважний осавул завжди відстоював інтереси січового товариства, то користувався на Січі великою популярністю і повагою. Сидір Білий був добре відомий і в Санкт-Петербурзі. Вперше він побував там в складі козацького посольства на чолі з кошовим отаманом Петром Калнишевським у січні 1762 року на коронації Катерини ІІ. Імператриця приязно тоді зустріла козацьку делегацію і, як одного з не багатьох своїх бойових офіцерів, нагородила Сидора Білого золотою медаллю зі своїм портретом та дарувала йому дворянське звання.

Повернувшись на Січ після завершення російсько-турецької війни восени 1774 року, Сидір Білий вдруге у складі козацької депутації направляється до Петербурга. На цей раз він віз імператриці «чолобитну» кошового про захист запорозьких прав та про повернення відібраних у коша козацьких земель. Півроку оббивали пороги і покої височайших вельмож Сидір Білий разом з Антоном Головатим, та все марно. Доля Січі вже була вирішена 23 квітня 1775 року на так званій Раді при височайшім Дворі, куди Білого і Головатого й близько не допустили. Коли руйнували Січ, Сидора Білого там не було, він знаходився в Санкт-Петербурзі.

Чорноморський козак.

Прибувши на Січ, бойовий осавул побачив на місці колишньої неприступної козацької фортеці лише руїни і розриті окопи. Тут треба віддати належне Григорію Потьомкіну, який не дозволив руйнатору Січі генералу Текелію репресувати Сидора Білого після його повернення в Україну.

За наказом Потьомкіна, Білого як бойового козацького офіцера і дворянина було звільнено зі служби у чині майора російської армії, «височайше» наділено українською ж землею і призначено керівником Новоселицького повіту під Херсоном. (У 1776 році Потьомкіну здалося, що досить вже козакам керувати на козацькій землі, і він замінив його на тому повіті російським офіцером).

Зруйнувавши в 1775р. Січ та скасувавши Військо Запорозьке, Потьомкін вже 31 жовтня 1776 року доповідав Катерині ІІ про факт безоборонності півдня Росії. Щоб оборонитися від імовірного нападу Туреччини, за його підрахунками, російське військо мало б налічувати 9 гусарських, 6 пікінерських, 2 козацьких полки та мати флот на морі. А цього всього не було.

Організація й швидке зміцнення Задунайської Січі вимагало від Росії організації якоїсь протидії. Адже існування «Січі за Дунаєм» викликало все більші симпатії в українського населення, зміцнювала військову потужність Порти й паралізувала участь у війні українців на стороні Росії.

Про цей період життя Сидора Білого історики пишуть по-різному. Одні за те, що не пішов з більшістю козаків на Задунайську Січ, звинувачують його мало не у зраді. Він, як ніхто інший, розумів, що зберегти Січ в імперії в її історичному вигляді вже стало неможливим, тому вважав, що національне козацьке військо і флот необхідно відроджувати на рідній землі, яка буде постійно поповнювати їх свіжими силами. Тому не пішов за Дунай, тому при першій нагоді почав створювати «Військо вірних козаків» і козацький флот, хоч і під імператорським орлом.

Під керівництвом Сидіра Білого, кінноту організовував в Чилеклеї Захар Чепіга, а Лиманську флотилію будував Антон Головатий. У Херсоні С. Білий отримав спорядження і боєприпаси. У Кременчуці та на Херсонській верфі будувались козацькі човни, озброєні гарматами.

Лиманську флотилію деякі сучасні дослідники інколи плутають з азовською флотилією, хоча насправді це були різні бойові одиниці. Щоб зрозуміти, чому виникали подібні неточності, зацитуємо ось такий епізод:

«Здійснити перший похід Дніпровської флотилії «великого моря» було доручено козацькому отаману (й майору царської армії одночасно) Сидору Білому.

Вранці 1 травня 1783 року 16 великих вітрильних кораблів Дніпровської флотилії увійшли в Ахтіарську гавань і стали на якорях у теперішній Севастопольській головній бухті. Наступного дня, 2 травня, в бухту ввійшла Азовська флотилія Ф. Клокачова. За козацьким звичаєм Сидір Білий вітав побратимів з Дону гарматним салютом, а потім бенкетом на своєму флагманському кораблі.

Протягом тижня Сидір Білий знайомив Клокачова з кораблями Дніпровської флотилії та з районом плавання, Ахтіарською бухтою та Кримом взагалі. Таким чином, російська (Азовська) флотилія з’єдналась у Севастопольської бухті з українською (Дніпровською) флотилією, яку привів із Херсона Сидір Білий. У травні 1783 року — передавши, на вимогу князя Потьомкіна, Дніпровську флотилію віце-адміралу Ф. Клокачову, Сидір Білий повернувся до Херсона, де очолив Лиманську гребну флотилію «малого моря», яку ще треба було збудувати. На відміну від севастопольської ескадри, гребна флотилія мала складатися з вітрильно-гребних суден, призначених для висадки десанту і тарану важких лінійних кораблів». («Чорноморська козача флотилія» — передумови створення. С.Чорний. В. М.) Отже крім Лиманської та Азовської флотилії була ще й третя — Дніпровська флотилія, котра будувалася лише у Херсоні.

Державний канцлер імперії Олександр Безбородько описував: «чтобы встретить турецкую эскадру из 25 кораблей, выставленных Портой на Черное море, имеется только 10 судов, наполовину сгнивших: они были построены из плохого материала; флот из весельных галер, на который рассчитывали, совсем не существует: Мордвинов, которому было поручено это дело, думал только о том, чтобы набить свои карманы,.. на восстановление флота требуется девять миллионов, но не знают, откуда взять эти деньги…» Кошти знайшли, грабуючи Україну і нові, «приобретенные», землі.

Лиманська гребна флотилія до 1787 року була збудована. Складалася флотилія з двох ескадр — традиційних козацьких чайок та скампавеїв (бригантин), що призначалися для тарану великих кораблів і висадки десанту. Потьомкін радів — флот будується, і у 1787 році, під час подорожі Катерини II до Криму, звелів Сидору Білому з загоном козаків супроводжувати царський почет, демонструючи при цьому цариці козацьку виправку.

Скампвея (десантне судно)

В Кременчуці Сидору Білому вдалося пробитися до цариці й особисто вручити їй «прошеніє» про відновлення українського козацького війська. Катерина була в настрої і задоволена козаками, пообіцяла прохання вірних їй козаків задовольнити. І задовольнила. Наказала Потьомкіну призначити командиром Лиманської флотилії німця, французького моряка принца Нассау-Зігена, якого взяла на російську службу і який надзвичайно сподобався їй під час подорожі Україною.

Сидір Білий в чині підполковника став командувати лише ескадрою запорозьких чайок, котрі базувались у Вітовці. У грудні 1787 року за наказом Г. Потьомкіна українські козаки перейшли з Прогноїв (Прогноївська паланка) до Васильківського урочища в гирлі Дніпра, де заклали військовий кіш (Васильківську Січ). На військовій раді кошовим отаманом обрали Сидора Білого, а ще обрали старшину і 38 курінних отаманів «як одвіку водилося у Запорозькому Військові».

27 лютого О. Суворов, якого щойно було призначено командиром корпусу в армію Потьомкіна, прислав «вірного Запорозького Війська отаману кошовому Білому» пожалувані царицею військові клейноди: велику білу з синім хрестом корогву, кілька менших корогв куреням, булаву, бунчук і перначі. 13 травня було надіслано Білому ще й печатку, але написаного на ній слова «Запорозького» не було. Катерина II заборонила вживати це слово, щоб, бува, в Україні не подумали, що відроджується історичне Запорозьке Військо Низове. Проте Суворов на застереження цариці не зважав і всюди називав запорожців «Запорозьким військом вірних козаків».

Сидір Білий на коші зустрічав клейноди дуже урочисто. На урочистому засіданні військової ради клейноди освятили, провели молебень зі всім кошем, салютували з гармат. Як колись Петро Калнишевський, що в цей час, закований в кайдани, сидів ув’язнений у сирій ямі Соловецького монастиря, так тепер Сидір Білий щиро вірив, що вірною службою і пролитою в боях козацькою кров’ю можна заслужити в колонізаторів право вільного життя на рідній землі. Та кінця цього імперського шоу «з вірними козаками» Сидору Білому бачити не судилося.

7 вересня 1787 року розпочалася чергова російсько-турецька війна. В цій війні запорожці, як і в минулих війнах, мали бути авангардом російської армії. Трагедія їх полягала в тому, що тепер вони мали битися, окрім турецького флоту, ще й із запорожцями — задунайцями, які входили до складу турецьких військ.

І зустріч їх в бою не забарилася. В кінці вересня 1787 року турецьке командування вирішило захопити Кінбурнську фортецю, в якій знаходився Суворов зі своїм корпусом. Бій був жорстоким. На оточену фортецю турки кидали десант за десантом. Російські війська спливали кров’ю. 1 жовтня на допомогу корпусу яничар турки направили майже 4 тисячі козаків Задунайської Січі. Побачивши свіжий десант, Суворов запросив допомоги Лиманської флотилії.

Ескадра Сидора Білого вийшла назустріч ворожому десанту, але, побачивши в чайках своїх братів-запорожців, домовилися з ними не воювати і, пострілявши для вигляду з гармат, козацькі ескадри повернулися кожна до своїх берегів: Сидір Білий — до Суворова, а задунайці — до Очакова (українська назва Очакова — Дашів відома ще з часів князя Вітовта В.М.) Фактична відмова задунайських козаків від штурму позицій російських військ дозволила Суворову разом з пішими козаками скинути яничар в лиман, чим і завершилась оборона Кінбурна. Після невдалого штурму Кінбурна зі Стамбула на підмогу туркам в Очаків незабаром прибула ескадра із 50 кораблів на чолі з капудан-пашею Ескі-Гасаном.

Турецький флотоводець знав, що негода в морі фактично вивела з ладу російський флот «великого моря» — севастопольську ескадру контр-адмірала М. Войновича. Тому вирішив основний удар направити на Лиманську флотилію і, таким чином знищити Чорноморський флот. Лиманській флотилії довелось зустрітися віч-на-віч з цілим турецьким флотом.

Рано-вранці 21 травня турецькі кораблі вийшли на рейд Васильківської Січі і розпочали інтенсивний обстріл коша. Запорожці якраз відбували молебень і не спішили, турецькі ядра з далекої дистанції шкоди флотилії не чинили. Після молебню Сидір Білий посадив козаків на весла і, вишикувавшись бойовим порядком, розпочав атаку турецьких кораблів. Та Гасан-паша бою не прийняв і відвів свою ескадру до Очакова. У складі турецької ескадри нараховувалося 10 лінійних кораблів, 6 фрегатів, більше 40 менших кораблів. У козаків — лише чайки і скампавеї. Та більша маневреність козацьких чайок ніж трьохпалубних фрегатів і визначила перевагу козацького флоту у великій битві, що сталася у Дніпровському лимані 7 червня. Гасан-паша повів на Лиманську флотилію аж 57 своїх грізних бойових кораблів. Під час сильного вітру на веслах зі спущеними вітрилами, взявши на буксир неповороткі скампавеї, Сидір Білий атакував турецький флот. У цьому бою турки втратили три лінійних кораблі і змушені були відступити в Очаків.

17 червня у лимані поблизу Очакова спалахнув новий морський бій. Кілька кораблів Ескі-Гасана, маневруючи на мілководді, сіли на мілину. Лиманська флотилія сміливо їх атакувала. Від дії знаменитих козацьких «мін» в повітря злетіло шість турецьких фрегатів, три лінійних кораблі та біля десятка сандалів. Берегові батареї Суворова не дозволяли турецькому флоту організувати бойовий ордер, що змусило турецький флот втікати від козацької флотилії у відкрите море. Проте і запорожці, хоч і виграли битву, понесли втрати. Під час абордажних боїв загинуло 18 козаків, в полон потрапило 235 козаків, картеччю було смертельно поранено і кошового отамана Сидора Білого. Після бою козаки доставили пораненого Сидора Білого в Кінбурнську фортецю. Для його лікування О. Суворов, вражений козацькою звитягою у морському бою, надіслав своїх кращих лікарів. Та це не допомогло кошовому.

За підсумками козацьких перемог радісний Потьомкін доповідав 19 червня 1788 року в Петербург: «Флот капудан-паші веслувальною флотилією розгромлений, 6 кораблів лінійних спалено та 2 піддалися… 30 суден розбиті… Між кораблями знищені капудан-пашинський та віце-адміральський, у полон узято людей з 3000, побито не менше… Ця перемога отримана малими, новозбудованими за небувалим калібром, веслувальними суднами…. з 200 менших гребних суден, в кожному по 60 запорожців…. Цими суднами керують запорожці, котрих тепер є двадцять тисяч на чолі з їх отаманом Сидором Білим».

Медаль за хоробрість на Очаківських водах.

Помер Сидір Білий 20 червня 1788 року у віці 72 років. Поховали свого отамана козаки за старим запорозьким звичаєм — під гарматну пальбу — в Олександрівській церкві Кінбурнської фортеці. На похоронах, коли відспівували славетного кошового, поряд з його труною з непокритими головами стояли Олександр Суворов, Антон Головатий і контр-адмірал Джон Поль Джонс, славетний «Чорний корсар», засновник Військово-Морських Сил Сполучених Штатів Америки, що знаходився на російській службі і на той час командував вітрильною ескадрою Лиманської флотилії. Шотландський адмірал і запорозький кошовий щиро поважали один одного.

Пам’ятник С. Білому на Кінбурнській косі

Натхненний перемогою Потьомкін (нагороджений імператрицею зіркою Святого Георгія та інкрустованою алмазами шпагою ціною у 60 тис. рублів ) інспектував флот в Херсоні, оглядав нові верфі у Вітовці і прийняв рішення заснувати місто Миколаїв (Нікольський В. Раскіна О.;-«Великолепный князь Тавриды». В. М.)

Геополітичні наслідки перемоги 1788 р. важко переоцінити. Усунувши присутність Туреччини на півдні України, російська імперія розв’язала собі руки для війни з Річчу Посполитою у 1792р, що в результаті привело до другого поділу Польщі (Передумови; – Торговицька конфедерація» — Zbignew Anusik .)

Не секрет, що за часів Російської імперії та й за часів радянської влади роль українського козацтва у розбудові імперії замовчувалась або перекручувалась. Військові перемоги Чорноморського козацтва, як правило, формулювали безлико: «пабєда русскава аружія». Підсумовуючи життєпис славного отамана Сидора Білого, які ж висновки можемо зробити з вищевикладених фактів? Білий Сидір Гнатович — запорозький старшина, кошовий отаман Чорноморського козацького війська, командувач Чорноморської козачої флотилії. Здавалося б, постать непересічного військового керівника мала бути достойно увічнена вдячними нащадками. Показово, що У Одесі є чудовий пам’ятник Антону Головатому, та його іменем названа одна з вулиць м. Одеси.

Пам’ятник А. Головатому у Одесі.

У Кіровограді є пам’ятник Захарові Чепізі та Сидору Білому, одна з вулиць м. Кіровограда названа іменем З. Чепіги.

Пам’ятник С. Білому, Антону Головатому, та Захарові Чепізі у Кіровограді.

А чи у Миколаєві увічнено ім’я героя Сидора Білого, бо саме тут він боронив нашу землю від бусурманів? Прикро, але, на жаль, ім’я славного оборонця вітчизни знехтуване й забуте миколаївцями. Саме на території теперішнього Миколаєва у Вітовці знаходився штаб Лиманської флотилії і взагалі майбутнього флоту (наприклад, будинок Потьомкіна й досі існує у Корабельному р- ні м. Миколаєва), котрий пізніше будувався у Миколаєві. Саме за цю землю він поклав своє життя. Виявляється, що жодної згадки ні у назвах вулиць, ні тим більше монумента у «вдячних» нащадків він не заслужив. Чи не на часі виправити таку прикру історичну несправедливість?

Використана література та джерела:

1). » Сидір Білий- кошовий отаман» –Мирослав Мамчак (Флотоводці України)

2). » ЧОРНИЙ КОРСАР І СИДІР БІЛИЙ»- Володимир Кравцевич-Рожнецький, –(Дзеркало Тижня №43. 3 листопада 2001р).

3). «Козацький флот України»- 4 гл . (Україна ;шлях до моря.), розділ1-Становлення українського флоту.-М. Мамчак.

4). » ЧОРНОМОРСЬКІ КОЗАКИ В БИТВАХ НА ВОДІ ПРОТИ ТУРКІВ ПІД ЧАС ВІЙНИ 1787-1791 рр».-Сергій Чорний .»Флот України» . м. Очаків.

5). » МОРСЬКІ ПЕРЕМОГИ ЧОРНОМОРСЬКОЇ КОЗАЧОЇ ФЛОТИЛІЇ» –Електронна енциклопедія (Вікіпедія)

6). В. Нікольський, О.Раскіна, «Великолепный князь Тавриды».

7). Zbignew Anusik. Rrzeczpospolita wobec wojny wschódniej (1787-1792); Polska wobec wielkich

konfliktów w Europie nowoźytnej,z dziejów dyplomacji i stosunków iędzynarodowych w 15-17 wieku.Kraków 2009. s.158.

1.2. Символічна могила С. Білого на Кінбурнській косі.

3.Гравюра зображення отамана С. Білого.

4.Гравюра -захист кінбурнської фортеці від турків.

Связанные статьи

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

Back to top button