Про Новий рік в новій інтерпретації

Про Новий рік в новій інтерпретації

Батькові очі

Білим килимом укрилася земля. Все навколо ніби уві сні. Засніжені шибки вітрин усіляких магазинів, що простяглися вздовж вулиці, здригалися від морозу. За різноманітними візерунками, які чарували око, можна було розгледіти новорічні прикраси: гірлянди, чимало святкових іграшок та приємних дрібниць. У повітрі вирувала атмосфера свята. На обличчі кожного перехожого сяяла посмішка.

Марійка дуже любила прикрашати квартиру новорічними атрибутами, а найбільше задоволення приносило їй вбирання символа цього чарівного свята — ялинки. Щороку дідусь приносив до їхньої квартири зелену, гарну, пишну ялинку. Вона разом з татом прикрашали новорічну красуню. Це стало традицією. Проте цього року Марійці довелося ошатно одягати ялинку самій, бо сталося те, чого вона й уявити не могла. Восени її батько, пожежник, врятував немовля, діставши його з палаючого будинку, ціною власного життя.

До Нового Року залишилось усього кілька днів, але дівчина ніяк не могла відійти від трагедії. Мати намагалася підбадьорити доньку, але це було марно. Ось і настав момент, якого Марійка чекала кожного року, але не тепер. Вже і ялинка вбрана, і стіл ломиться від різновидів святкових страв, але бідолашна дівчина досі не могла змиритися зі смертю батька. Мати порадила доньці написати листа Дідові Морозу, в якому передати всі свої думки та переживання. Марічка послухалась до маминої поради та написала великого, душевного листа, в якому попросила Діда Мороза повернути найцінніше — батька.

Опівночі, коли пробили куранти, дівчина вже спала. Їй снилися ті чудові дні, коли посмішка не сходила з її обличчя, коли вона раділа кожній секунді, коли батько був поруч. Сльози покотилися по її ніжним, дитячим щічкам, та вона швидко зіскочила з ліжка, міцно обійнявши плюшевого ведмедика. Марійка почула кроки. Нерідко мати вставала посеред ночі, щоб заспокоїти свою дитину, тож дівчинка не дивувалася вже звичним їй крокам. Вдивляючись в темряву, Марічка побачила великий чоловічий силует.

Гість був одягнений в кожух та шапку. Його біла борода закривала пів-обличчя і надавала загадковості. Коли незнайомець підійшов ближче, дівчина розгледіла Діда Мороза. Вона міцно обійняла його та не відпускала, поки він не перебив теплі обійми словами: «Я зворушений твоїм листом, Марічко!»

Маленька дівчина не змогла стримати сліз, але Дід Мороз підтримав її. Вона розповіла йому багато цікавих історій, на кожну з яких загадковий гість зміг знайти потрібні слова. Марійка подивилася в його очі, повні співчуття та любові. Ведмедик впав на підлогу. Новий Марічкин друг підняв його і подав дівчинці. Марічка вдивилася в його очі та впізнала в них очі свого батька.

Рідні завжди поруч, навіть після смерті вони залишаються з нами. У кожному предметі, у кожному слові, у будь-якій дрібничці, а головне — у нашому серці.

Єгорова Олександра
вихованка гуртка «Школа журналістики»
ДЦ Корабельного району