Кожен повинен виділятися, не бути таким, як усі, мати свою фіолетову родзинку…

Кожен повинен виділятися, не бути таким, як усі, мати свою фіолетову родзинку…

або Від вічно панучої класики до сучасного відлуння хвиль музики

Лаконічна, однак, формула, що виражається у фразі «пісня – відображення ноток людини».

Музика дійсно розкриває глибинні цінності кожного народу і покоління, таке собі, відображення народного характеру: розорювання, радості, труднощі, турботи і любов. Раніше в піснях оспівувались історичні події та особистості, наприклад, такі як Тарас Шевченко або, більш раннього, але відомого гетьмана Богдан Хмельницький. Людина, як, і народ спільно, уособлювали світ природи простим, а головне – щирим вокальним мистецтвом, що пробирається у стінки нашого світу.

Та до нині можна зустріти чимало людей, котрим до душі народні, історичні співи. Адже це фольклор, від якого нікуди не втечеш. Вони просякнуті тодішньою любов’ю та повагою до традицій і держави. Саме в народній творчості збережено первозданне і оригінальне віконце у світ, тоді ще незайманої, невинно чистої, природи. Використовуючи прості слова, які обіграють буденні ситуації з мудрими зворотами, виходить невід’ємна частина народу. Наприклад, добре показує витонченість любові до цінностей народна пісня «Рушник вишиваний», основа якої закладена у свідомості людей того часу. Можливо, одна з тих пісень, закладена у генетичний код любові та поваги до своїх оберегів. По суті, український рушник висів у кожного в куточку не тільки у селах, а й у містах. Навіть зараз, дивлячись на рушник, багатьох охоплює гордість за Україну.

У фольклорі панує мудрість і простота, до якої люди рано чи пізно звертаються у важливі історичні періодами. Таку частину традицій не потрібно втрачати, адже нині вже ледве тримаються нитки з минулим; показати, як було раніше; передати з покоління в покоління, так сказати. Слухаючи народне, людина починає розуміти сутність народу через слова і мелодії, що грають на слуху. Тому народні пісні й різноманітні – у них вкладали щирість і реальність. Вкладали всю душу, особливий посил і настрій творця, показуючи культуру і любов до Батьківщини, національних цінностей.

Не можна пропустити і такий нотний щабель, як класика та вічно молодий джаз. Класична музика – це та музика, котра виходить за потоки часу і свідомості, яка уклалася в реальності і виходить за її межі, яка зміцнилася намертво в людстві. Під час звучання класичної музики ми поринаємо в інший вимір, який поглинає нас у воду ілюзій, прокидаючись подумки там, куди нас тягне. Куля ейфорії буде просякнута класикою. Для безлічі на якійсь фазі життя вона стає припливом бурхливих хвиль буття та мелодій, кісточок душі. А головне – з часом починається відчуття вигину мелодій, музика стає зрозумілою і близькою. А орган – це чудовий, неймовірний потік думок, пов’язаних між простором пальців, граючих між пилинками на клавішах, такого мелодійного, інструменту.

Зараз же є маса шанувальників таких великих композиторів, як Бах, якого почали цінувати лише після смерті, а за життя була озвучено не велика кількість його творів. Можна розказати про сучасну обробку класики — це не те, що писали великі композитори. Не зовсім те. Причому, необхідно зауважити, що його знають і слухають без постійного рекламного підживлення, на відміну від мелодій-одноденок, котрі гинуть безслідно, впавши з полиць постійного піару і просування. В музиці таких композиторів можна почути відтінки, які грають нотками, що відточуються іскрами і, таким атмосферним станом композитора, збагачують слухові органи слухача: любов’ю і незвичайним почуттям спокою і насолоди душі, тіла. Такі композитори не загинуть ніколи. Наприклад, Йоганн Себастьян Бах – німецький композитор, а також один з представників епохи квітучого бароко. Ще один німецький композитр – Ріхард Вагнер. Окрім власних музичних здібностей, він був філософом. Він зробив чималий вклад в століття модернізму, у хорошому сенсі, зрозуміло ж. Не можна не відзначити і Вольфганга Амадея Моцарта – не маловідомий австрійський композитор, скрипаль, диригент, володів феноменальним слухом, пам’яттю і здібностями до імпровізації. Можна перераховувати багато цікавих і геніальних композиторів. Їх дуже багато.

Орган, звичайна музика. Але, вона назавжди. Під неї легко творити, навіть зараз, пишучи цей текст насолоджуюсь своїм улюбленним плейлистом, у котрому присутня класика у домінуючому відсотку. Класична музика завжди буде виходити за віконні рамки часів, вона не потребує у впливі економічного стану, буденого, життєвого, любовного. Вона – вічна. Для усіх поколінь.

Про українських класиків теж не можна забувати, адже вони підкорють світові сцени. Але, на жаль, не завжди українські. Адже наші емігрують туди, де великі перспективи і зарплати. Але і в інших місцях не завжди раді емігрантам. Якій країні вони потрібні? Такі виконавці, як Марія Гулегіна, Ольга Пасічник, Дмитро Ткаченко та багато інших, прямують колією таких закладів, як Wiymore Hall та Metropolit Opera. Може вони і не сильно затребувані, адже в Україні низький рівень оплати. Ситаація така, як з іншими спеціальностями…

Зараз Україна йде хорошою доріжкою, навіть, якщо аналізувати популярну музику. Відкриває в музиці нові стилі, підходи. І все це роблять люди, котрі не завжди мають професійні здібності. Але, я не буду стверджувати, що всі – не професіонали. Адже є на нашій хвилі ще й досвідчені співаки та гурти. Це і молоді колективи, присутні випадково на одній сцені, що злилися в одне єдине. Наприклад, гурт «Один в каное» — інді-колектив, який можна віднести до наявних задатків андеграундної культури.

«Один в каное» народився в 2010 році. Був ініціатор створення колективу, який зібрав на репетиції незнайомих між собою людей. Колектив грав у різних музичних стилях. У новій групі співали троє солістів. В той же час – виконавці не були професіоналами. Колектив змінювався протягом року, поки Ірина Швайдак і гітарист Устим Похмурський вирішили не відокремлюватися. На даний момент згуртований колектив складається з трьох осіб — Ірини Швайдак — вокалістка, Похмурского Устима – ударні, та Ігоря Дзиковского — гітара. Колишня ударниця – Олена Давиденко. Група з кожним тижнем, місяцем, роком почала швидко і продуктивно розвиватися, виступаючи на малих сценах, перемагаючи в конкурсах. З часом група почала активно гастролювати і з’являтися на сцені різних фестивалів.

Не можна не виділити і групу Vivienne Mort , що відноситься до інді-року, засновану прекрасною представницею жіночої статі — вокалісткою — Даніелою Заюшкіною у 2007 році. 1-го лютого, після доволі довгого затишшя вийшов новий студійний трек «Іній», записаний на студії Revet Sound. За обкладинку до офіційного треку відповідав Sasha Podolsky. З цією піснею гурт виступав на півфіналі українського відбору на Євробачення (Вікіпедія).

Помітний творчий слід по собі залишив Кузьма Скрябін, трагічно загиблий, не зовсім звичайно і не до кінця зрозуміло… Група «Океан Ельзи» стала улюбленицею всіх поколінь українців.

Чому ж люди майже постійно слухають музику? Захоплюються, цінують її. Та тому що у піснях вони збирають себе, немов пазли, розкидані словами та звуками по різніх закуткам пісень та гуртів. Підлітки знаходять ймовірну відповідь на свої питання, поринаючи до світу філософських текстів, котрі кожен трактує по-різному, інколи знаходячи однакові думки стосовно контенту. Та не треба думати, що тільки підлітки так мислять та роблять, а й багато дорослих саме так вважають. Адже полинути у вир музики після важкого робочого дня та агресивного директора – це спокій та релакс для кожного. Вік не важливий. Ніколи. У житті буває багато моментів та багато пісень, пов’язаних з ними. Багато людей з піснями, якщо асоціюються з тією чи іншою людиною. Пісня завжди служила поштовхом до чогось. Весілля, поминки, проводжання солдатів у зону АТО, переживання,емоції, істерики, спокій, любов, смерть, народження, відродження, завдяки музиці. Музика — невід’ємна частина життя. Вона усюди і завжди з нами. Якась пісня може спонукати до якихось дій. Надихати, мотивувати, влюбляти, вбивати, надихати.

Музика в нашому житті живе з’єднана з нами міцними вузлами здригання звуків, друге серце, частинка душі, що об’єднує людей. Або думки однієї людини, котрі розбігаються по закутках мозку. Допомагає зруйнованій, морально чи фізично, людині піднятися вгору. Наприклад, гімн, невід’ємна частина кожної незалежної держави, якесь об’єднання народу, що живе там. Пісня — передача відчуття мови. З особливим посиланням. З особливим змістом, закладеним на смужках понять та знаків, розкладених на папері. Наше буття не повинно бути відстороненим та байдужим, а це висловлюється у піснях, відкритті нових творчих здібностей, котрі інколи замикаються у собі. Щиро вірю, що кожен підліток, котрий буде помічати в собі задатки творчості – буде розвивати їх. Стоячи на своєму, не підкоряючись канцелярським думкам дорослих, чи підлітків, котрі звикли бути сірою кашею.

Кожен повинен виділятися, не бути таким, як усі, мати свою фіолетову родзинку. А це виражається у музиці й також. Тому, не бійтеся висловлювати свої думки, свої ідеї, намагайтеся досягти того, щоб вони стали дійсністю, а не просто мрією. Сподіваюся, що кожен зможе найти себе у чомусь своєму.

Віолетта Антоненко,
вихованка гуртка «Школа журналістики»
ДЦ позашкільної роботи Корабельного району,
учениця ЗОШ №25 м. Миколаєва