Від “Семенів ріг” – до “Лупореве”. Історія села

Козацький зимівник

Семенів ріг – стародавнє село, від якого походить сучасне село Лупореве. Лежить село на лівому березі Бузького лиману, на крайньому півдні Вітовського району. Перші писемні згадки про Семенів ріг датуються 1634 роком в книзі «Збір пам’яток про давню Польщу» Ґійома Левасера де Боплана.

Ось оригінал уривка на сторінці 255-256, в якому згадується Семенів ріг:

O tzy mile powyżej Oczakowa, przy ujściu rzeki Boh, widać trójgranastą wyspę, pół mili długości mającą na przeciw Semeniwrucha ..»
Український переклад: «На три милі повище Очакова, при гирлі ріки Бог, видно тригранний острів, котрий має пів милі довжиною на проти Семенового рогу…»

Семенів Ріг разом із сусідніми топонімами згаданий у томі 2 XVII – XVIII ст. – «Літописі» Самійла Величка (1670 – 1728), де у «Реєстрі річок і прикмет…» зазначено: «Річки, балки та інші прикмети польові з чигринського боку, які є понад рікою Дніпром, починаючи від Січі до ріки Богу, а від Богу до самого Очакова так називаються: …Річка Солонець Великий, нижче Станіслава. / Семенів Ріг, нижче Солонця Великого – до річки Богу…»

Інший француз Жан-Бенуа Шерер (1741 – 1824), у 1789 р. видав французькою мовою «Аннали Малої Росії, або Історія запорозьких і українських козаків…», де він розповів легенду про перших поселенців нашого краю.

Шерер пише:

«Один чоловік на ймення Симеон прибув з Польщі у Лиман – місце у гирлі Бугу. Звідти він пішов на косу. Та коса й досі зветься з цієї причини Семенів Ріг. Той Семен прийшов на цю смужку землі, щоб полювати на диких кіз, кабанів та на іншу звірину. По багатющих ловах протягом літа він повернувся, щоб перебути в себе решту року. Його товариші, дізналися про безліч дичини навколо коси, зібралися його супроводжувати. Їх була ціла сотня, і вони обрали його на свого голову, або отамана. На протязі багатьох років вони мешкали у тому гирлі Бугу».

Мис Семенів Ріг згаданий в «Історії запорозьких козаків» Д. Яворницького як орієнтир межі території Запорозької Січі, де розміщувалася залога козаків.

Так, відповідно до мирного російсько-турецького договору в Кючук-Кайнарджі від 10 липня 1774 року, «…прикордонна лінія на правому березі Дніпра йшла рікою Бугом від Гарду або від гирла річки Ташлика при Гарді там, де лежав камінь для позначення границі, до самого гирла Бугу при урочищі Скелівський Ріг, нижче Семенового рогу…»

15380822_1151840898256140_3341008099611790113_n  15268094_1151841004922796_8326898663642485096_n
Козак – прикордонник

Прикордонна сторожа була розташована на злитті Дніпра та Бугу. Д. Яворницький пише:

«За даними 1774 р. біля Кизимису, при гирлі Дніпра, у запорожців стояло 500 чоловік пішої команди, які жили у 25 землянках та 30 куренях; біля Семенового Рогу, в гирлі Бугу – 200 чоловік кінної команди й до 40 очеретяних куренів».

15284196_1151871171586446_3659748438970579106_nВартова “гляда” – козацька спостережна та сигнальна вежа на кордоні .

З козацькою історією на території сучасної Миколаївщини пов’язані укріплення, сторожеві пости, ремонтні верфі з кузнями, переправи, засновані зимівники, села, слободи створені запорізькими чи чорноморськими козаками.

Зимівник — назва господарства, хутора у запорізьких та чорноморських козаків де вони перебували, коли не було військових дій (особливо взимку).

Згодом, особливо за Нової Січі (1734–1775 рр.), зимівники перетворилися на великі господарства, де поряд зі скотарством розвивалося рільництво, бджільництво тощо.

Зимівники закладали, переважно, 3-4 одружених запорожців. В кожному зимівнику було 2-3 хати і різні господарські будівлі. На момент скасування Січі було понад 730 зимівників.

Сучасна назва села Лупореве походить від топоніму – Лупорева Балка.

За Д. Яворницьким запорожці у степах розрізняли балки, яри і байраки, які «…мали певне значення як пункти поступової колонізації». Тобто, «…в балках чи біля балок закладалися спочатку бурдюги (землянки) , потім зимівники й нарешті села сімейних і несімейних запорожців».

15391068_1151840754922821_9217058452585976834_n
Біля куреня

Так і біля Лупаревої балки виникло поселення, що на картах і лоціях ХІХ ст. значилося «село Лупарева Балка», пізніше назва скоротилася до «Лупаревка».

15289058_1151878351585728_7629697956087389315_oКарта з позначенням села Лупоревка

З 1851 року Лупареве називалося «хутір Милорадовича» – за прізвищем його власника, російського генерала М. А. Милорадовича. Статистичний довідник «Список населенных мест…» (1868) тодішньої Херсонської губернії про село вказував : «Лупарева балка: село, власність. При Бузькому лимані. Від повітового міста 47 верст. Від стан. кварт. – 47 верст. Число дворів – 30. Число мешканців: чоловіків – 102, жінок – 98».

15283939_1151862161587347_334519455493265060_nКозацький човен “Чайка” під вітрилом.

Джерела:

1. Марцінковський І. Козацьке село у легендах і документах / Ігор Марцінковський // Щотижня. – 2014. – 9 січня. – Ч. 2. – C. 6.
2. “Wikipedia” / Вільна українська енциклопедія / .
3. “Zbiór pamiętników o dawnej Polszcze” przez J.U. Niemcewicza . Tom 3, 1839 . str 255 , 256.
4. Ілюстрації побуту козаків на півдні України.

Віктор Мних