Хитрі одесити видавали свій товар за воду з Богоявленського джерела… Водогони давньої Вітовки

Артезіанський колодязь

Не так давно на «Корабелів.Інфо» була опублікована
цікава стаття про водні джерела Богоявленська.
Віктор Мних з Ольгою Ясько вирішили продовжити
цю цікаву тему і поділитися з читачами сайту деякими дослідженнями Вітовського
Українського Товариства та матеріалами
з архіву краєзнавчого центру «Край».

З давніх давен люди селилися переважно біля води і тому не дивно, що поселення Вітовка було засноване у балці, яка на давніх мапах позначена як Вітовтова-Кличанівська.

З роду в рід місцеві мешканці переповідають різні за змістом легенди суть яких полягає в одному – селище існувало завдяки джерелу, котре потужно живило південний Буг.

Однак окрім річки Вітовки існували інші водні джерела, а вірніше водоводи, якими вода потрапляла до так званого фонтана. Нам відомо про шість джерел, котрі били з лівого схилу Вітовської балки і вода з яких стікала балкою до Південного Бугу. Дном підземних тунелів був прокладений водогін з дерев’яних труб довжиною близько шести метрів. Звідки брав свій початок цей тунель та водогін — не відомо, але нам достеменно відомо, що водогін пролягав у південно-східному напрямку і мав розгалуження.

Мапа «Хутори» з позначенням Вітовської — Кличанівської балки

Якщо брати до уваги наявність у Вітовці військових веж (а нам відомо, що до вежі обов’язково мала подаватися вода) можна припустити, що підземний водогін був прокладений і до кількох веж. На багатьох старовинних садибах селища залишилися підземні тунелі, котрі були збудовані таким чином, щоб можна було обслуговувати старовинний водогін і за потреби ремонтувати. Сьогодні ці тунелі здебільшого перебудовані місцевими мешканцями під льохи.

У 17 столітті Вітовку (яка мала ще іншу назву — Виноградна Криниця) згадує та позначає на карті відомий у всій Європі картограф та автор «Цікавого опису України польської» Гійом Левасер де Боплан, котрий служив інженером-фортифікатором у польських королів і перебував у Вітовці та Коренисі. Книга «Цікавий опис України польської» видана 1648 р., але події, описані в ній, датуються 1634-1635 рр. Читаємо пряму мову:

«Powyżej Semeniwrucha ,wytryska
nad Bohem nad przepaścą Winaradna Krynica, miejsce wyobrane tak do
mieszkania jako też dla wygody młynów, któreby tam łatwo wystawić można.
«Ciekwe opisanie Ukrainy» prez p.Beauplan (indżynera w służbie królów polskich,
Zygmonta 3.Władysława 4. Jana Kazymierza). str 255.

Переклад:

«Повище Семенового Рогу, джерело над Богом над пропастю Виноградна Криниця, місце чудове так до мешкання як теж для зручності млинів, котрі б там легко поставити можна. « Цікавий опис України» п. Бопланом інженером на службі королів польських Зигмунда 3, Владислава 4, Яна Казимира). стор 255».

З приходом на наші землі російської імперії цілющою водою зацікавився Григорій Потьомкін. За наказом Потьомкіна полонені турки розпочали будівництво фонтану, який з часом назвали турецьким. У жовтні 1788 року був заготовлений камінь для споруди, а будівельні роботи тривали до 1797 року.

Герб Речі Посполитої

Із тунелю вода трубами надходила у водовозний колодязь і фонтан – квадратний чавунний розподільник з чотирма трубами.

До фонтану були облаштовані два спуски кам’яними сходами. Вода витікала самопливом під великим тиском через 4 труби, розташованими за чотирма сторонами світу.

Професор Ф. Ерісман, котрий у 1886 році досліджував воду з Богоявленських джерел, стверджував, що між Дніпром та бугом існує підземна річка, яка потужно живить вітовські джерела. Ерісман навіть склав таблицю з мінеральними показниками джерельної води, лабораторні дослідження засвідчили, що вода наша в той час була не гірша від Кавказьких мінеральних вод.


Таблиця аналізу води за 1886 р.

«Фонтан видає 61 000 відер води на добу, з них використовувалось лише 16 000, а решта води випускається в Буг» — повідомлялося у газеті «Ніколаєвскій вєстнік» за 24 липня 1874 року.

 

Видатний миколаївський історик, археолог та краєзнавець Феодосій Камінський віднайшов донесення Фалєєва до Потьомкіна датоване 18 квітням 1791 року, читаємо пряму мову:

« …около дома место планируют и прорывают гору отколь течение ключевая вода имеет. По сие время открылось выше истекающей из трубок фонтанных 1 ¾ аршина».

Отже, труби у Вітовці були прокладені ще задовго до приходу росіян, а прокладені вони могли бути за доби Великого Князівства Литовського.

Артезіанський колодязь

Відомо, що цілющу воду з Богоявленського фонтану також возили бочками на продаж до Одеси.

У цьому місці варто зробити невеличкий відступ.

Одного разу до краєзнавчого центру «Край» завітала місцева мешканка Альбіна Олександрівна Кравець (Яблонська) і оповіла цікаву розповідь, котра, на нашу думку, варта уваги. Цю розповідь пані Альбіна у дитинстві чула від свого дідуся Івана (Стахорський Іван Федорович, рідний брат її бабусі Ксенії).

«У 1949 році мені було 5 років, коли ми з бабусею Ксенією були у гостях у діда Івана. Дід Іван жив на вулиці Торговій. Так ось зі слів Івана Федоровича, деякі спритні одеські торгівці стали набирати воду неподалік Одеси у селі Красному і видавати цю воду за воду з Богоявленського джерела. Однак одесити швидко викрили спритників, бо вода з Богоявленського джерела мала своєрідний приємний присмак і її важко було не відрізнити від звичайної води. Тож, не справжню воду стали називати «Не фонтан», тобто вода, яка набрана не з Богоявленського фонтану. Згодом одесити висловлювання «не фонтан» стали застосовувати до всього не справжнього чи не якісного».

Але повернімось до давніх вітовських водогонів.

10 по 25 липня 1953 року комісією у складі: Начальника відділу служби МПВО УМВС по Миколаївській обл. підполковника Лебедєва, старшого конструктора Миколаївської проектно-пошукової контори «Облпроект» інж. Сизая та старшого інспектора інж. Управління Чорноморського Флоту інженера Алексєєва було досліджено питання наявності під містом Миколаєвом тунелів та катакомб.

Це дослідження підтвердило таємничі розповіді старожилів.

«…в райцентрі Жовтневе на глибині 10 метрів виявлений тунель перетином 0,8 / 2,0 м, тунель протяжністю 1 км в напрямку м. Херсона пройдений інженером – землеупорядником тов. Проніним. На всій протяжності тунель на 0,5 м заповнений водою, всі виявлені входи та тунелі викладені бутовим каменем з вапняком товщиною 60 см. мають кам’яні склепінчасті перекриття, викладені «в замок» без розчину».

5 травня 1959 р Феодосій Камінський засвідчив у Жовтневому (Вітовка, Богоявленськ) надзвичайну знахідку:

«Дерев’яні труби водогону виявлені у дворі (на останній до берега садибі Андрієвської Мотрони Ул’янівни) як спускатися до Південного Бугу по вул. Торговій.

Прямі, без сучків стовбури сосни у віці 70-80 років. Вилучене із землі ціле звено — труба – має довжину 5-6 метрів. Діаметр отвору — 11 см, товщина стовбура 24 см. Серцевина стовбура вибрана найретельнішим чином, точно посередині колоди. З’єднання труб відбувалося так: В кінці одної труби знімався фальц по окружності, в іншій трубі робився врізний фальц, щоб труби щільно з’єднувались. Окрім всього, цей своєрідний замок закріплювався вапняковим матеріалом».

Топографія місцевості говорить про те, що потік води у водоводі йшов самопливом. Джерело, котре живило водогін знаходилося значно вище проти місця, де водогін виливався на березі Буга.

«Дерев’яний водогін постачав питну воду на берег ріки для поповнення запасів питної води на фелюгах».

Краєзнавець В.О. Кас’яновський навіть у 21 столітті показував своїм учням залишки дерев’яних труб, котрі на його думку були не із сосни а з модрини (листяна порода дерева) його думку поділяє і краєзнавець С.В. Бойчук .

Середньовічні дерев’яні труби віднайдені у Львові, Луцьку та Києві

Фрагменти дерев’яних водогонів час від часу знаходять у давніх містах – Львові, Луцьку та Києві, але щоб такий водогін існував у селищі? Єдине , що можна припустити з великою ймовірністю так це те , що Вітовка за доби Великого Князівства Литовського мала розгалужену підземну інфраструктуру оборонного та побутового значення.

Безумовно і саме поселення мало стратегічне значення, тому й облаштоване воно було за всіма правилами тогочасного фортифікаційного будівництва.

Історія залишила нам багато загадок, на які наразі ми не маємо відповідей. Де саме пролягає підземна річка, котра живить Вітовські джерела? Досі не відомо як, та за якою технологією у ті давні часи (понад 600 років тому) можна було зробити такі довгі і точні отвори у дерев’яному стовбурі? Де саме стояли фортечні вежі збудовані за доби Великого Князівства Литовського? На ці питання майбутнім дослідникам ще належить дати відповіді.

Використані джерела:

1. В. Коба — «Богоявленському роду нема переводу», 2014. стор 73 — 87 .
2. Історичний нарис — «Без пам’яті джерело пересихає» О.І. Ясько.
3. Свідчення старожилів.

Підготував Віктор Мних
голова Вітовського Українського Товариства

Нагадаємо, ми писали:

Богоявленск – живая вода края;

Родники Богоявленска в конце 19-го века давали более 100 000 ведер воды в сутки