Його ім’я носить вулиця в Корабельному. Григорій Миропольський — видатний лiкар Богоявленского, людина особливого таланту

Григорій Васильович Миропольський

Григорій Васильович Миропольський народився у 1880 році, закінчив медичне училище і отримав диплом фельдшера. Починав свою медичну практику у Богоявленському, де і прожив усе своє довге життя.
З початком І світової війни був призваний на військову службу медиком. Під час газової атаки дістав отруєння, довго лікувався і врешті був комісований з військової служби. Повернувся додому і надалі лікував мешканців Богоявленського у місцевій амбулаторії.

Розпочалася громадянська війна, з’явилося багато хворих на тиф, холеру та інші спричинені війною хвороби. У 1921 році у Богоявленському, як власне і по всій Україні, лютував голод.

У березні 1921 року Григорій Васильович разом з медсестрами амбулаторії Саковською В.В. та Погребицькою О.С. бере участь у обстеженні дітей селища віком від 1 до 13 років, щоб виявити захворювання і надати необхідну допомогу.

З ініціативи медиків, з 5 по 9 липня 1921 року через прояви захворювання на холеру у селищі проводився тиждень боротьби з цією хворобою. До заходу було залучене все працездатне населення для очищення села від нечистот, гною, сміття, трупів загиблих тварин тощо.

Для зміцнення кволих дітей була відкрита їдальня на 800 місць. Роботи було багато, медики слідкували за санітарним станом дитячої їдальні та дитячих ясел. Згодом у колишньому будинку священика Воронковського відкрили другу їдальню.

Г. Миропольський (праворуч) в армії під час І світової війни

 

Григорій Миропольський був людиною особливого медичного таланту, постійно займався самоосвітою. Лікар мав велику бібліотеку спеціальної медичної літератури і володів медичними знаннями на рівні, а можливо й вище, ніж дипломовані лікарі.


Книга з бібліотеки лікаря

Григорій Васильович рвав зуби, приймав пологи, готував ліки за своїм особливим рецептом, лікував хвороби, більшість яких вважалися на той час невиліковними. В архіві зберігається фрагмент листа до лікаря Миропольського з проханням вилікувати водянку, цю хворобу лікар успішно лікував.

Фрагмент листа з проханням про допомогу в лікуванні

До Миропольського люди їхали навіть із сусідніх сіл. А особисту печатку лікаря Миропольського знали всі аптеки міста Миколаєва. Варто зауважити, що навіть після виходу на пенсію Григорію Васильовичу дозволили й надалі користуватися печаткою лікаря. Це було визнання високого фахового рівня лікаря Миропольського.

Початок другої світової війни застав Григорія Миропольського у Богоявленському (переіменованому у 1938 році на Жовтневе). Саме на початок війни припали найбільші випробовування на долю Миропольського, власне як лікаря. Щоб зрозуміти, в яких важких умовах доводилося нашому героєві виконувати свій професійний обов’язок, мусимо зробити невеличкий відступ.

На початку серпня 1941 року 9-а армія намагалася організувати оборону Миколаєва перед наступом Вермахту і здійснити планову евакуацію партійних та радянських установ. Однак вже після перших ударів німецької армії сили 9-ї та частини 18-ї радянських армій, котрі протистояли Вермахту, були вщент розбиті.

Планова евакуація перетворилася на банальну втечу, а містом прокотилася хвиля погромів магазинів та складів з продовольством. В районі саду ім. Петровського були покинуті сотні поранених. Через оточення в бік Херсона не зміг виїхати санітарний потяг з іншими пораненими, і 13 серпня потяг був загнаний залізничниками на станцію Прибузьку, що поблизу Жовтневого. Медперсонал та залізничники розбіглися, поранені залишилися без жодного догляду.

З вагонів лунали стогін та крики про допомогу. Місцеві мешканці кинулися на допомогу, і те, що вони побачили, їх вжахнуло: закривавлені люди лежали всюди, над ними роїлися мухи. Люди розуміли, що пораненим була потрібна медична допомога, але жодного медика не було.

Тоді й покликали на допомогу лікаря Миропольського. Григорій Васильович відразу наказав перенести поранених до найближчої школи — №5 (зараз це — приміщення вечірньої школи за Корабельним райвиконкомом). Люди стали переносити поранених на ношах, ковдрах і просто на руках. У Богоявленському на той час діяла лише дитяча лікарня, але й вона на той момент була розграбована, а медперсоналу не було.

Миропольський організував жінок на прибирання лікарні, і вже під вечір почав робити перші операції. Асистентки лікаря з числа місцевих мешканок падали з ніг від перевтоми, але лікар невпинно працював, виймав їз зранених тіл кулі та уламки, зашивав рани і навіть робив ампутації. В мирний час людині з освітою фельдшера не можна було робити операції, однак воєнні обставини вимагали швидких рішень і будь-яке зволікання коштувало б людям життя, тож лікар гідно виконував клятву Гіпократа.

Нам не відома кількість поранених, проте відомо, що дві доби майже без сну літній лікар боровся за життя людей. Це був зоряний час лікарської практики Григорія Миропольського: знання, якими він володів, в повній мірі згодилися «тут і зараз».

Миропольський в останні роки життя на одній з вулиць Жовтневого

За благородну працю зі спасіння багатьох життів Бог поблагословив Георгія Васильовича довгим віком. Лікар Миропольський відійшов у вічність у 1972 році, у віці дев’яносто двох літ.

На вшанування світлої пам’яті про видатну людину, у Корабельному районі колишню вулицю Железнякова в рамках декомунізації було названо на честь нашого земляка, лікаря з великої літери — Григорія Васильовича Миропольського.

Джерела:
1. В.А. Кас’яновський » Богоявленськ та його околиці » Видавництво » Таврида» Симферополь 2012 р , стор 136-138 .
2. Я.І. Конотопенко » Від » Барбароса» до » Терміналу» . Видавництво Шамрай П.М. Миколаїв , 2010 , стор 59 — 61 .
3. Спогади старожилів.

Віктор Мних